13 тамуза 5687 року (13 липня 1927 року) — Ребе Раяц отримує свідоцтво про звільнення.
13 тамуза, після отримання свідоцтва про звільнення Ребе, у будинку, де він жив, зібралася велика кількість людей на фарбренген.
Наступного дня, об 11-й годині ранку, у супроводі двох представників єврейської громади міста Ребе залишив Кострому як вільний громадянин і в п'ятницю, 15 тамуза, прибув до Ленінграда.
У місті він залишався лише кілька днів, оскільки євсекція та ГПУ не заспокоїлися й знову погрожували арештом. Виходу не було, і, залишивши Ленінград, Ребе оселився в підмосковному селищі Малахівка.
15 тамуза 5503 року (7 липня 1743 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) видатного мудреця-кабаліста раббі Хаїма бен Атара, автора коментаря до Тори «Ор га-Хаїм».
Раббі Хаїм народився в Мароко, жив і навчався в Алжирі, Італії та Ерец-Ісраель (в Ако та Єрусалимі, де оселився за рік до своєї смерті).
Про його святість і велич розповідають численні історії. Відомо, наприклад, що під час своєї, на жаль, невдалої подорожі до Ерец-Ісраель засновник хасидизму раббі Ісраель Баал-Шем-Тов мав намір зустрітися з раббі Хаїмом бен Атаром, щоб спільними зусиллями привести Машіаха та наблизити остаточне визволення.
16 тамуза 2448 року (1312 рік до н. е.) — виготовлено золотого тельця.
16 тамуза 2448 року (1312 рік до н. е.) — йорцайт (річниця загибелі) Хура бен Калева.
Шістнадцяте тамуза 2448 року від Створення світу було сороковим днем процесу отримання Тори на горі Синай. Народ із нетерпінням очікував повернення Моше-рабейну (Мойсея) з гори Синай. Але коли, всупереч очікуванням, провідник народу не повернувся у призначений час (насправді євреї помилилися в розрахунках, і сороковим днем мав бути наступний день), люди, які стояли біля Синаю, стривожилися й кинулися до Агарона з вимогою зробити для них того, хто буде уособлювати Всевишнього. Це не було створенням нового божества, як помилково змальовують цю подію. Євреї не намагалися знайти нового Бога — вони прагнули створити певне Його втілення, яке виступало б перед Ним як повноважний представник єврейського народу.
Хур, син пророчиці Міріам (сестри Моше) та Калева, сина Єфуне (глави коліна Єгуди), намагався напоумити людей, але був розтерзаний натовпом. Агарон поступився й відлив із золота фігуру бика.
17 тамуза 2448 року (1312 рік до н. е.) — Моше-рабейну (Мойсей) розбиває скрижалі.
Через сорок днів після отримання Тори Моше, спустившись із Синаю, побачив євреїв, які танцювали навколо золотої статуї бика. Побачивши це, Моше розбив скрижалі з Десятьма Заповідями, які він ніс із Синаю.
17 тамуза 3328 року (432 рік до н. е.) — припинено жертвопринесення в Храмі.
Цього дня у когенів, які перебували в облозі вавилонського війська на Храмовій горі, не залишилося тварин для жертвопринесень, і щоденні жертвопринесення в Храмі (корбан тамід) були припинені. Фактично Храм перестав виконувати своє призначення, адже його головна сутність полягала у служінні Всевишньому, зокрема через принесення жертв. До руйнування нашого Святого Храму залишалося три тижні.
17 тамуза 3829 року (69 рік н. е.) — проломлено стіну Єрусалима.
Цього дня римські війська, які тримали місто в облозі, прорвали міський мур і увірвалися до Єрусалима. На вулицях міста зав'язалися бої, і римляни почали просуватися до Храму. Щоб подолати цю порівняно невелику відстань, їм знадобилося три тижні.
Також у Талмуді (трактат «Тааніт», розділ 4, аркуш 28б) згадуються ще дві сумні події, що сталися цього дня.
17 тамуза — римський генерал Апостомус спалив сувій Тори.
Це був перший, але, на жаль, не останній випадок спалення святих текстів.
17 тамуза — у Храмі було встановлено статую язичницького ідола.
Наскільки блюзнірським був цей вчинок, мабуть, пояснювати не потрібно.
19 тамуза 5625 року (6 липня 1865 року) — день народження раббі Шнеура-Залмана-Агарона (рабі Раза) — старшого сина четвертого Любавицького Ребе раббі Шмуеля (Ребе Маѓараш).
Рабі Шнеур-Залман-Агарон народився 19 тамуза і був названий на честь засновника руху Хабад — Алтер Ребе (рабі Шнеура-Залмана), а також дідуся по материнській лінії — рабі Агарона Александрова зі Шклова.
У родині третього Любавицького Ребе Цемах-Цедека (рабі Менахема-Мендла), який на той час очолював Хабад, існував звичай: даючи дитині ім'я, їй одразу давали й скорочене ім'я-абревіатуру (ви вже зустрічали такі: Раяц, Рамбам, Рашаб, Раші...). Юний Шнеур-Залман-Агарон отримав ім'я Раза, причому Ребе Цемах-Цедек процитував головну кабалістичну книгу «Зоѓар»: «Да раза тміра» (у перекладі з арамейської — «це велика таємниця»).
Коли Разі виповнилося три роки, Ребе Цемах-Цедек захотів заручити його (шидух) зі своєю онукою — донькою раббі Ісраеля-Ноаха (рабі Райяна). Почувши про намір Ребе, майбутній тесть висловив занепокоєння: мовляв, дитина ще надто мала, і невідомо, ким вона виросте. А раптом він не зможе належним чином навчатися?
Почувши це, Ребе Цемах-Цедек відповів: «Не зможе навчатися? Ну, вже більше за тебе він точно знатиме!»
До речі, рабі Райян був відомим знавцем кабали й хасидизму та найосвіченішим із синів Цемах-Цедека.
19 тамуза 5640 року (28 червня 1880 року) — день введення в союз Авраама-авіну (обрізання) Йосефа-Іцхака Шнеєрсона, майбутнього шостого Любавицького Ребе.