21 тамуза 5396 року (24 липня 1636 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу Баал Шем-Това з Вормса.
Життя рабі Еліягу, який очолював союз ністарим (прихованих праведників), було оповите таємницями. За одними даними, його звали рабі Еліягу бен Моше Лоанц, і він був онуком знаменитого діяча єврейської громади рабі Йосельмана з Росгайма; за іншими — його батьком був єврей з Іспанії рабі Йосеф Йозпа.
Краківська громада запросила відомого іспанського кабаліста і мудреця рабі Йосефа оселитися в їхньому місті, коли йому було вже за 50. Він не був одружений і вів усамітнене життя, присвячуючи весь свій час молитвам і навчанню. Тут він прожив ще 30 років, коли пророк Еліягу, який навчав рабі Йосефа таємниць Тори, передав йому наказ одружитися з молодою вдовою нещодавно вбитого купця, щоб привести у світ нову душу, яка допоможе єврейському народові.
Через пів року рабі Йосеф з’явився перед бейс-діном (єврейським судом) і оголосив про свій намір одружитися з цією жінкою. Вдова, почувши це, заплакала, бо, як виявилося, їй уже кілька разів являвся уві сні покійний батько, який благословляв її на шлюб із рабі Йосефом.
Через рік, у 1555 році, в молодої пари народився хлопчик, якого назвали Еліягу (на честь пророка). З двох років і до самої бар-міцви Еліягу навчався під керівництвом батька, але за два тижні до бар-міцви рабі Йосеф покинув цей світ. Через кілька тижнів хлопчик повідомив матері, що хоче залишити рідний дім.
Наступні 40 років його життя оповиті таємницею — невідомо, де він жив і чому навчався, але коли він з’явився у Вормсі, то вже був одружений, мав дітей і був відомий як рабі Еліягу Баал Шем-Тов. Він організував групу ністарим — прихованих праведників-кабалістів, які мандрували з міста в місто, допомагаючи євреям. Після рабі Еліягу цю групу очолив рабі Баал Шем із Замостя, потім рабі Адам Баал Шем із Ропшиць, а після рабі Адама керівником став засновник хасидизму рабі Ісраель Баал Шем-Тов.
Рабі Еліягу прожив у Вормсі понад 30 років. Тут він організував єшиву, з якої вийшло багато блискучих учнів. Після переїзду рабі Еліягу до Праги у 1624 році єшива також перемістилася туди. Одним із його учнів був відомий рабин рабі Йом-Тов Ліпман Геллер.
22 тамуза 5552 року (12 липня 1792 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шломо бен Меїра га-Леві Сегаля з Карліна.
Рабі Шломо був другом і спочатку співучнем, а згодом найближчим учнем засновника карлінської хасидської династії рабі Аѓарона бен Яакова Перлова (Аѓарон Великий). Після відходу з цього світу рабі Аѓарона карлінські хасиди залишилися без ребе. Рабі Шломо наполегливо відмовлявся зайняти цей пост, і розповідають, що знадобилося втручання вчителя — рабі Аѓарона, який з’явився рабі Шломо уві сні й порадив йому все ж погодитися.
Рабі Шломо перебрався до містечка Людомир (нині Володимир-Волинський) і в 1792 році загинув під час погрому, влаштованого польськими повстанцями, які боролися проти Російської імперії. Його наступником на посаді карлінського ребе став син рабі Аѓарона — рабі Ашер, який переїхав до містечка Столін. А хасиди відтоді почали називатися карлін-столінськими.
23 тамуза 5330 року (26 липня 1570 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) одного з найвидатніших середньовічних кабалістів рабі Моше бен Якова Кордоверо (Рамак).
Місце його народження невідоме, а родина, судячи з прізвища, походила з Іспанії. Учителями Моше були рабі Йосеф Каро — автор книги «Шулхан арух», кодексу життєвих норм єврея, і рабі Шломо Алькабец — відомий кабаліст, автор суботнього гімну «Леха доди».
Рабі Моше був одним із чотирьох мудреців, які удостоїлися в 1538 році сміхи (свідоцтва про посвячення в рабини) від знаменитого рабі Яакова Бейрава. Інші троє — автор «Шулхан аруха» рабі Йосеф Каро, рабі Моше з Трані та рабі Йосеф Сагіс.
Рабі Моше був даяном (суддею громади) і главою єшиви в Цфаті, і серед його учнів був великий кабаліст рабі Іцхак Лурія Ашкеназі (Арізаль). За своє недовге життя рабі Моше створив кілька монументальних праць, причому його перший і найвідоміший твір «Пардес рімонім» («Гранатовий сад») був написаний ним у 27 років.
Інші відомі твори рабі Моше — «Еліма рабаті» («Великий Елім»), «Ор якар» («Дорогоцінне світло») — досі не виданий великий коментар до «Зоѓару» (основної книги Кабали), а також вступ до Кабали «Ор неерав» («Вечірнє світло») і коментар до П’ятикнижжя «Сефер герушин» («Книга вигнань»).
26 тамуза 5519 року (23 липня 1759 року) — перемога Баал Шем-Това над франкістами під час диспуту у Львові.
У херсонській генізі було знайдено лист, у якому розповідалося про встановлення рабі Ісраелем Баал Шем-Товом звичаю святкування дня перемоги над франкістами.
Франкісти були послідовниками Якова Франка, одного з учнів лжемесії Шабтая Цві. Після того як Шабтай Цві прийняв іслам, Франк почав проповідувати подібні ідеї і за своє життя встиг перейти з юдаїзму спочатку в іслам, потім у католицизм, а згодом збирався перейти і в православ’я. Серед іншого Франк проповідував занурення в безодню гріха, щоб якнайшвидше переповнилася чаша терпіння і прийшов Мошіах.
17 липня 1759 року у Львові, за ініціативою франкістів і католицького архієпископа, відбувся диспут між ними та традиційними євреями. З єврейського боку брало участь сорок рабинів, серед них рабі Баал-Шем-Тов. Більшість рабинів не хотіли брати участі, побоюючись наслідків, але Баал Шем-Тов наполягав, що поки людина ще пов’язана з народом, є надія на її повернення.
Після завершення диспуту священники вимагали, щоб франкісти прийняли хрещення, що й було зроблено. Нові «поляки» змінили не лише віру, а й імена, а часто й прізвища. Згодом ці прізвища стали відомими — Бжезінські, Крисинські, Ясінські, Маєвські, Пйотровські, Зелінські. Зокрема, мати великого польського поета Адама Міцкевича походила з родини Маєвських, і він сам ніколи цього не забував.