5 ава 5332 року (15 липня 1572 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Іцхака Лурії бен Шломо Ашкеназі (відомий під акронімом «Арі» — ѓа-рабі Іцхак)
Рабі Іцхак Лурія Ашкеназі, відомий також як Арі ѓа-Койдеш («Святий лев») народився в 1534 році в Єрусалимі. Його батько походив з ашкеназької родини (тобто родини європейських євреїв), мати — із сефардського (іспанські та магрибські євреї) роду Франсес. Після смерті батька дитину забрала мати до Єгипту, де він виріс у домі дядька (а згодом тестя), багатого відкупника Мордехая Франсеса.
Більшу частину свого короткого життя він прожив у Єгипті, в домі свого дядька (кілька років він прожив пустельником на нільському острові Рауда, що належав йому), де багато й напружено навчався, осягаючи різноманітні розділи Тори та її приховану частину (кабалу). У 1570 році рабі Іцхак оселився в Цфаті, де навчався у великого кабаліста рабі Моше Кордоверо. У Цфаті він провів останні два роки свого життя, але за цей короткий період встиг повністю змінити підхід до вивчення кабали й заслужити загальне визнання як один з найбільших єврейських містиків. Арі проголошував, що «Зараз ми повинні й зобов'язані розкривати мудрість кабали», маючи на увазі поширення вивчення Кабали серед якомога більшої кількості євреїв (раніше це було уділом невеликого числа людей кожного покоління).
Рабі Іцхак Лурія не записував свого вчення, і воно відоме нам за працями його учнів (ми знаємо імена 30 з них). Відомо, що Арі оселився в Цфаті після того, як пророк Елія порадив йому переїхати до цього міста, щоб зустрітися там з рабі Хаїмом Віталем і зробити його своїм учнем.
Помер Арі ѓа-Койдеш у віці 38 років, і відтоді у єврейському світі, говорячи про нього, прийнято називати його Арізаль (АріЗаЛь — Арі зіхроно лівроха («Арі, благословенна його пам'ять»)). Його ім'ям названо дві ашкеназькі синагоги міста.
5 ава 5716 року (13 липня 1956 року) — 12 посланців Ребе прибули до Ерец-Ісраель, у щойно засноване поселення Кфар-Хабад.
Після вбивства, що сталося там 1 іяра, коли від рук терористів загинули п'ятеро учнів і вихователів професійно-технічної школи, Ребе виступив у Нью-Йорку зі словами підтримки жителів Кфар-Хабада. Після цього кілька молодих хасидів висловили бажання переїхати на Святу Землю, до хабадських громад Кфар-Хабада та Лода, для зміцнення духу й підтримки всіх хасидів Хабаду загалом і жителів Кфар-Хабада зокрема.
7 ава 3328 року (432 рік до н. е.) — Захоплення Першого Храму.
Після майже місяця жорстоких вуличних боїв усередині Єрусалима армія вавилонського володаря Навухаднеццара (Навуходоносора) прорвалася всередину храмового комплексу. Тут вавилоняни почали буйствувати, трощачи все, що траплялося під руку. Це тривало до ранку 9 ава, коли Храм було віддано вогню.
8 ава 2449 року (1311 рік до н. е.) — Повернення розвідників, відправлених Моше (Мойсеєм) на обстеження Кнаану (землі Ханаанської).
Розвідники, за 40 днів до цього відправлені Моше на обстеження Обіцяної Землі, повернулися із завдання, несучи із собою наочні свідчення родючості й багатства тієї землі. Плоди вражали своїм чудовим смаком і гігантськими розмірами, наприклад, для перенесення величезного грона винограду потрібно було щонайменше двоє дорослих чоловіків. Але водночас із демонстрацією чудових властивостей землі, обіцяної єврейському народові, розвідники почали лякати народ розповідями про могутніх велетнів, що живуть на землі Кнаан, і про те, що вони, розвідники, виглядали в їхніх, велетенських, очах, немов мурахи. Після цього розвідники заявили, що, мовляв, попри обіцянку Всевишнього, цю землю завоювати неможливо. До чого це призвело, стало зрозуміло наступного дня, 9 ава.
8 ава 3827 року (67 рік н. е.) — Початок громадянської війни в Єрусалимі.
Після того як римська армія обложила Єрусалим, серед обложених почалися чвари. Частина городян вважала, що слід битися з обложниками до кінця, частина вважала, що слід здатися й зберегти місто та Храм цілими. У результаті конфлікту одна зі сторін підпалила продовольчі склади. Тим самим вони відрізали шлях до відступу, але й прирекли на голод єрусалимців. Після цього протягом трьох років єврейська столиця протистояла римським легіонам, але голод і братовбивча війна взяли своє.
9 ава 2449 року (1311 рік до н. е.) — Покоління Виходу засуджене Всевишнім на смерть у пустелі.
Цього дня покоління євреїв, що 16 місяцями раніше вийшли з Єгипту під керівництвом Моше-рабейну (Мойсея), було засуджене Всевишнім на загибель у пустелі. Тоді ж їм було передбачено, що вони досягнуть Ерец-Ісраель лише через 40 років мандрів пустелею.
Після того, як 8 ава розвідники, що повернулися із завдання, налякали слухачів розповідями про страшних жителів-велетнів і передбачили неминучу загибель народу при спробі завоювання цієї землі, євреї всю ніч оплакували свою сумну долю, заявляючи, що краще б вони повернулися до Єгипту, ніж намагатися завоювати цю землю й жити на ній. І тоді Б-г постановив, що це покоління протягом 40 років мандруватиме пустелею, доки не помруть усі люди, старші за 20 років, і лише їхні діти, під керівництвом Єгошуа бін-Нуна, зможуть увійти в країну, обіцяну дому Ізраїля у вічне володіння.
9 ава 3337 року (423 рік до н. е.) — руйнування вавилонянами Першого Храму.
Руйнування призвело до того, що місцерозташування Храму покинула Шхіна (Б-жественна присутність), було втрачено більшість свідчень подій, описаних у Торі — Ковчег Завіту, скрижалі Завіту, посохи Аарона й Моше, менору тощо. Щоправда, більшість мудреців вважає, що в переддень майбутньої трагедії ці речі були заздалегідь сховані в надрах Храмової гори, тож із приходом Мошиаха й відновленням Храму все це буде знову добуто з потаємних місць.
9 ава 3829 року (69 рік н. е.) — руйнування римлянами Другого Храму.
Після руйнування Другого Храму були припинені жертвоприношення (вони будуть відновлені після приходу Мошиаха й відновлення Храму), а також втрачено або знищено храмове начиння. І якщо руйнування Першого Храму призвело до вавилонського вигнання, що тривало 70 років, то загибель Другого Храму стала прелюдією до нинішнього, що триває вже майже 2000 років, едомського вигнання (Едом — прабатько римлян і більшості європейських народів).
9 ава 3893 року (133 рік н. е.) — Падіння фортеці Бейтар.
Бейтар був останньою цитаделлю, яку обороняли воїни армії Бар-Кохби — керівника Великого повстання, і цього дня, після трирічної облоги, Бейтар упав. Його падіння поставило крапку в цьому повстанні. Загалом у ході нього від голоду або від рук римлян загинуло майже 600 тисяч євреїв, включно з самим Бар-Кохбою.
9 ава 3895 року (135 рік н. е.) — Єрусалим зрівняли з землею, а його територію було розорано плугом.
Прагнучі знищити всяку пам'ять про євреїв, які завдали своїм повстанням стільки прикрощів Риму, імператор Адріан наказав перейменувати римську провінцію Юдея на Палестину, а Єрусалим зруйнувати й його територію розорати. На місці нашої столиці було зведено римське поселення Елія Капітоліна. Доступ на його територію євреям дозволявся один день на рік — 9 ава, щоб вони могли поплакати біля Храмової гори та решток західної стіни храмового комплексу (Стіни Плачу).
9 ава 4885 року (14 липня 1095 року н. е.) — Папа римський Урбан II оголосив про початок першого хрестового походу, внаслідок якого «воїни Ісуса» вбили десятки тисяч євреїв і знищили безліч єврейських громад.
9 ава 4906 року (20 липня 1146 року н. е.) — Погроми в єврейських громадах Німеччини та Франції під час другого хрестового походу.
9 ава 5050 року (18 липня 1290 року н. е.) — Вигнання євреїв з Англії.
Цього дня королем Едуардом I було підписано указ про вигнання євреїв з Британських островів.
9 ава 5252 року (2 серпня 1492 року н. е.) — Вигнання євреїв з Іспанії.
Указ про вигнання євреїв з території Іспанії, підписаний цього дня королем Фердинандом і королевою Ізабеллою, закрив останню сторінку багатовікової історії блискучої іспанської громади.
Нащадки іспанських євреїв, відомі під назвою сефарди (Сфарад (іврит) — Іспанія), розповсюдилися по всьому Середземномор'ю.
9 ава 5108 року (5 липня 1348 року н. е.) — Європейські євреї звинувачені в організації однієї з найбільших в історії епідемій чуми («Чорної смерті»). Це звинувачення призвело до жорстокої хвилі погромів і вбивств.
9 ава 5315 року (27 липня 1555 року н. е.) — євреї Риму переселені в перше в історії гетто.
9 ава 5315 року (15 липня 1567 року н. е.) — Переселення в гетто решти євреїв Італії.
9 ава 5408 року (18 липня 1648 року н. е.) — Різанина десятків, а то й сотень тисяч євреїв у Польщі, Україні та Бессарабії, влаштована Хмельницьким та його соратниками.
9 ава 5642 року (25 липня 1882 року н. е.) — Єврейські погроми в межах смуги осілості Російської імперії.
9 ава 5575 року (15 серпня 1815 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова-Іцхака ѓа-Леві Горовиця (ѓа-Хозе мі-Люблін, Провидець з Любліна).
Розповідають, що при народженні «Провидець» отримав дар бачити всю землю від краю до краю, однак, поглянувши на цей світ, упросив Всевишнього обмежити його дар 400 верстами. Рабі Яаков-Іцхак був учнем рабі Шмуеля-Шмельке Гурвиця з Нікольсбурга, рабі Дова-Бера з Межерича, рабі Леві-Іцхака бен Меїра з Бердичева та рабі Елімелеха з Ліженська.
Спочатку рабі Яаков-Іцхак жив у галицьких містечках Ланьцут, Розвадов, а потім перебрався до Любліна. Завдяки його діяльності Польща і Галичина стали великими центрами хасидизму. Сам «Провидець з Любліна» був учителем більшості лідерів хасидських громад Польщі, Галичини й Угорщини. Серед його учнів були рабі Яаков-Іцхак бен Ашер (ѓа-Єгуді ѓа-Койдеш, «Святий Єврей»), рабі Сімха-Бунем з Пшисхи, рабі Меїр з Апти, рабі Давид з Лелова, рабі Моше Тейтельбаум із Шатораульхея, рабі Цві-Елімелех Шапіро з Динова, рабі Нафталі-Цві з Ропшиц, рабі Клонимус-Калман ѓа-Леві Епштейн з Кракова (Маор Ва-Шемеш), рабі Шалом Рокеах з Белза (Белзький ребе), рабі Іцхак Каліш з Ворки, рабі Цві-Гірш з Жидачева і багато-багато інших.
Рабі Яаков-Іцхак, як і інші хасидські лідери, зазнавав лютих нападок міснагдим, і його основним противником був однофамілець — люблінський рабин рабі Азріель Горовиц (за свій незламний характер отримав прізвисько Ді айзерне коп — «залізна голова» на їдиш).
Рабі ѓа-Хозе мі-Люблін вважав похід Наполеона на Росію початком війни Гога і Магога і, відповідно, провісником приходу Мошиаха, але тут його опонентом виступав Альтер ребе, який вважав, що наполеонівська політика щодо євреїв призведе виключно до їхньої асиміляції.
У день свого відходу з цього світу він передбачив, що рівно через сто років цього дня Росія втратить владу над Польщею. Рівно через сто років, 9 ава 5675 року (20 липня 1915 року), австрійські війська зайняли Люблін, і польські газети надрукували повідомлення про здійснене передбачення рабі Яакова-Іцхака.
Незадовго до свого відходу з цього світу він почувся недобре, і його численні недоброзичливці, почувши це, так зраділи, що влаштували справжні святкування (якби вони були не міснагдим, а хасиди, можна було б сказати, що вони влаштували справжній фарбренген), де піднімали повні чаші й чарки за «швидке позбавлення світу від цього нечестивця» тощо. Дізнавшись про це, рабі Яаков-Іцхак сказав, що все одно в день його смерті у них не вийде радіти, і вони не зможуть випити навіть води. Що він мав на увазі, стало зрозуміло в день йорцайту — 9 ава.
9 ава 5674 року (1 серпня 1914 року н. е.) — Початок Першої світової війни.
Перша світова принесла незліченні лиха всьому європейському континенту. Основний театр воєнних дій на Східному фронті припав на смугу осілості Російської імперії, і російська влада, запідозривши євреїв у лояльності до наступаючих німецьких та австро-угорських військ, ухвалила рішення виселити всіх євреїв з прифронтової смуги. Це спричинило розорення й загибель багатьох єврейських містечок, а наслідком світової війни стала революція та громадянська війна з її денікінськими, петлюрівськими, махновськими погромами і радянсько-польська війна, де погроми влаштовували обидві сторони.
9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н. е.) — Початок депортації (а фактично — знищення) євреїв з Варшавського гетто.
9 ава 5702 року (23 липня 1942 року н. е.) — Початок роботи табору смерті в Треблінці.
9 ава 5754 року (17 липня 1994 року н. е.) — Вибух у єврейському громадському центрі (AMIA) Буенос-Айреса.
Організований арабськими терористами вибух у столиці Аргентини став найкривавішою дією проти євреїв у країнах діаспори з часів Голокосту. Під час вибуху загинуло 86 людей і було поранено понад 120.
10 менахем-ава 2197 року (1564 рік до н. е.) — День народження Іссахара, сина Яакова і Леї.
10 менахем-ава 2319 року (1442 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Іссахара, сина Яакова і Леї.
Іссахар був п'ятим сином нашого праотця Яакова й праматері Леї та родоначальником коліна Іссахара. Уділ Іссахара займав плоскогір'я Нижньої Галілеї й включав частини Йорданської та Ізреельської долин, на півночі досягаючи гори Тавор.
Припускають, що пророчиця Дебора походила з коліна Іссахара; з нього ж походили суддя Тола і цар Північного (Ізраїльського) царства Баша.
Рабі Іцхак Лурія Ашкеназі говорив, що душа Іссахара була частиною душі сина Адама Каїна (тієї частини його душі, яка залишилася непідвладною злому початку). Надалі душа Іссахара реінкарнувалася в душах рабі Аківи та знаменитого мудреця рабі Йоханана бен Заккая.
Іссахар був похований у місті Сідон (нинішня Сайда (південний Ліван), у ті часи — володіння коліна Іссахара).
10 менахем-ава 5066 року (22 липня 1306 року) — Вигнання євреїв з Франції.
Наступного дня після дев'ятого ава того року було видано указ Філипа IV Красивого про вигнання євреїв з Франції, причому все своє майно євреї мали залишити в країні.