13 менахем-ава 5645 року (25 липня 1885 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) сера Моше (Мозеса) Монтефіоре.
Цього дня, на 101-му році життя, з нашого світу відійшов один із найвідоміших благодійників і захисників єврейського народу — сер Моше Монтефіоре.
Сер Монтефіоре народився в релігійній єврейській родині. Значний статок він здобув, заснувавши за підтримки Ротшильда першу в Англії компанію зі страхування життя, а також першу в Європі компанію з освітлення вулиць газовими ліхтарями.
На початку 1820-х років, будучи членом Ради єврейської сефардської громади Лондона, він вклав значні кошти та доклав багато зусиль для розвитку єврейської освіти, заснував лікарню, товариство допомоги бідним єврейським нареченим і передав громаді тринадцять будинків.
Згодом він брав участь у боротьбі за право євреїв бути обраними до парламенту та обіймати державні посади без складання присяги «на істинній християнській вірі». Він надав британському урядові велику позику для скасування рабства в британських колоніях, а після обрання у 1837 році шерифом Лондона і графства Мідлсекс фактично домігся скасування там смертної кари.
Із кінця 1830-х років Монтефіоре став загальновизнаним лідером англійського єврейства. Він доклав величезних зусиль для захисту євреїв — жертв «кривавих наклепів» і безправ'я. Завдяки його діяльності було облаштовано численні поселення в Ерец-Ісраель, а збудований ним у Єрусалимі вітряк («Млин Монтефіоре») став однією з визначних пам'яток міста.
На його кошти було споруджено перший єврейський квартал за межами мурів Старого міста Єрусалима — Мішкенот-Шаананім, а пізніше за кошти заснованого Монтефіоре фонду був збудований квартал Ємін-Моше, названий на його честь.
14 менахем-ава 5561 року (24 липня 1801 року) — Алтер Ребе оселився в місті Ляди.
Після другого арешту раббі Шнеура-Залмана (Алтер Ребе) влада побажала, щоб цей єврей, який завдавав їй чимало клопоту, оселився в Петербурзі. Це дуже засмутило хасидів, адже для них шлях до столиці був закритий.
У ті дні в Петербурзі перебував князь Любомирський. Один із хасидів розповів йому про Алтер Ребе і про те, що влада хоче залишити його в Петербурзі. Князь зустрівся з раббі Шнеуром-Залманом і сказав, що якщо той погодиться оселитися в одному з міст, які належали князеві, то він, Любомирський, зможе переконати чиновників. Алтер Ребе погодився оселитися в Лядах.
15 менахем-ава 2487 року (1274 рік до н. е.) — перестали помирати люди покоління Виходу.
Історія з розвідниками показала, що євреї ще не були готові завоювати землю Ханаану й зробити її Святою землею. Тоді Б-г постановив, що всі люди цього покоління помруть у пустелі, а до цієї землі увійдуть уже їхні діти.
Протягом тридцяти восьми років євреї помирали в пустелі, і помирали вони лише в один день року — 9 ава. Через тридцять вісім років, 10 ава, вони прокинулися й не виявили у своєму таборі жодного померлого.
Вважаючи, що помилилися у своїх календарних розрахунках, вони ще кілька днів чекали смерті. І лише побачивши на небі повний місяць, зрозуміли, що вже настало 15 ава — середина місяця. Це означало, що помилки в розрахунках не було: просто виконання вироку завершилося, і нове покоління було готове до входження в Ерец-Ісраель.
15 менахем-ава (приблизно XIII століття до н. е.) — скасовано заборону на шлюби між представниками різних колін Ізраїлю.
Раніше, щоб справедливо розподілити Святу землю між дванадцятьма колінами Ізраїлю, були встановлені обмеження на шлюби між людьми з різних колін. Уся територія Ерец-Ісраель була розподілена між колінами за жеребом, і за законами Тори жінці, яка успадкувала від батька земельний наділ, заборонялося виходити заміж за чоловіка з іншого коліна, щоб їхні діти, які належали до коліна батька, не передавали успадковану землю з одного коліна до іншого.
Це правило діяло протягом чотирнадцяти років — лише за життя покоління, яке завойовувало й заселяло Святу землю, з 2488 по 2503 рік (1273–1258 роки до н. е.).
Після того як 15 ава це обмеження було скасовано, ця дата стала своєрідним святом закоханих.
15 менахем-ава (приблизно 1228 рік до н. е.) — амністія коліна Біньяміна.
15 ава стало днем, коли старійшини Ізраїлю зняли відлучення з коліна Біньяміна, що також стало однією з причин появи цього свята. Підставою для відлучення стала позиція, яку зайняли представники коліна Біньяміна у справі про «Наложницю з Ґіви».
Після того як біньямінівці відмовилися видати винних, було заборонено шлюби між коліном Біньяміна та іншими колінами Ізраїлю. Більше того, між біньямінівцями та об'єднаним військом інших колін розпочалися криваві бої, у яких вижило лише шістсот чоловіків із коліна Біньяміна.
Ці події відбувалися за часів судді Отніеля бен Кеназа, який очолював єврейський народ із 2533 по 2573 рік (1228–1188 роки до н. е.).
15 менахем-ава 3187 року (574 рік до н. е.) — скасовано заборону царя Єровама на відвідування Єрусалима.
Після смерті у 2964 році (797 рік до н. е.) царя Шломо (Соломона) єдине єврейське царство розділилося на дві частини — Північне та Південне.
Правитель Північного (Ізраїльського) царства Єровам бен Нават заборонив своїм підданим відвідувати столицю Південного (Юдейського) царства — Єрусалим, тим самим позбавивши їх можливості приносити жертвоприношення в Храмі.
Щоб забезпечити виконання цього указу, Єровам розмістив на дорогах застави. Заборону (разом із заставами) було скасовано лише через двісті років — 15 ава 3187 року, за правління останнього царя Ізраїльського царства Гошеа бен Ейли.
15 менахем-ава 3908 року (148 рік н. е.) — дозволено поховати захисників Бейтара.
Після падіння Бейтара — останнього оплоту повстання під проводом Бар-Кохби — римляни жорстоко розправилися із захопленими в полон захисниками фортеці. Усі вони були страчені, причому римляни навіть не дозволили євреям поховати загиблих.
Такий дозвіл було отримано лише через п'ятнадцять років.
Після того як загиблих у Бейтарі було поховано, до благословення після їжі було додано ще одне благословення — «га-Тов ве-га-Мейтів».
16 менахем-ава 5689 року (22 серпня 1929 року) — Шостий Любавицький Ребе, раббі Йосеф-Іцхак (Ребе Раяц), завершив свою поїздку Святою землею й вирушив до США.
Ось що згадують очевидці:
«...На вокзалі в Лоді Ребе Раяца проводжали понад п'ятсот осіб, які прибули з Єрусалима, Хеврона, Цфата, Тверії та Петах-Тікви. Залізничний вокзал не зміг вмістити всіх, тому багато людей залишилися на вулиці.
Піднявшись на сходинку вагона, Ребе Раяц благословив присутніх, і поїзд рушив. Велика група тих, хто проводжав, поїхала тим самим поїздом разом із Ребе до Реховота. Із Реховота Ребе Раяц вирушив до Єгипту, а звідти відплив кораблем до Сполучених Штатів».
17 менахем-ава 5689 року (23 серпня 1929 року) — погром у Хевроні.
Наступні три дні минули в місті під гаслом: «Ріж євреїв!»
Шістдесят сім хевронських євреїв — чоловіків, жінок і дітей — були вбиті, а багато інших поранені й покалічені внаслідок заколоту, піднятого їхніми арабськими сусідами.
Євреї, які залишилися живими, втекли до Єрусалима, і давня хевронська громада, яка протягом кількох століть відносно мирно співіснувала зі своїми арабськими сусідами, була знищена.
Відновити єврейську присутність у давній єврейській столиці вдалося лише після Шестиденної війни 1967 року.
18 менахем-ава, приблизно 3190 року (приблизно 570 рік до н. е.) — за часів царя Ахаза в Храмі згас західний світильник.
Цар Юдеї Ахаз, який перебував у конфлікті з царем Ізраїлю Пекахом, закликав на допомогу ассирійського царя Тіглатпаласара, заплативши йому золотом і сріблом із Храму.
Ассирійці розгромили арамейців, союзників ізраїльтян, а приблизно через півтора десятка років наступний ассирійський володар, Шалманесер, знищив Північне (Ізраїльське) царство й відвів у полон євреїв із десяти колін Ізраїлю.