ДЕНЬ УСІХ ЗАКОХАНИХ
Протягом останніх десятиліть на теренах колишнього Радянського Союзу набув популярності день, що походить із західнохристиянської традиції, так званий День святого Валентина. Все більше й більше людей саме цього дня роблять рішучі зізнання в коханні, сподіваючись, що «покровитель усіх закоханих» допоможе їм завоювати серце людини, яка їм подобається. Не оминула ця мода й євреїв, відірваних від своїх традицій, які надсилають одне одному «валентинки», стверджуючи, що не бачать у цьому нічого поганого і взагалі шкодують, що в нас такого свята немає.
Але… якщо копнути глибше, то, як це зазвичай буває, виявиться, що в євреїв уже давно існує подібне свято. «Давно» — це приблизно на 1500 років раніше… І називається це свято Ту бе-ав — 15 ава.
У давнину існував звичай, за яким єврейські дівчата виходили танцювати у виноградники Єрусалима, а юнаки милувалися їхніми танцями та придивлялися собі відповідну пару. Як сказано в Талмуді: «кожен, у кого не було дружини, приходив сюди». Найвідоміший випадок такого вибору дружин описаний у Танаху, у книзі Суддів (той самий випадок із помилуванням коліна Біньяміна).
Щоб бідні дівчата, які не мали гарного одягу, не соромилися цього, і щоб багатство їхніх батьків не впливало на вибір юнаків, було прийнято, щоб дівчата обмінювалися сукнями. У результаті ніхто не відчував сорому через небагате вбрання, та й обирати наречену за красою сукні було ризиковано — хто знає, кому насправді належить ця сукня.
Ось так це було. А ви кажете — День святого Валентина…
До речі, й донині дуже багато хто намагається призначити хупу саме 15 ава. Кажуть, це щасливий день для закоханих.
ДЕНЬ, КОЛИ ЛАМАЛИ СОКИРИ
А ось ще одна традиція цього дня. Поки молодь придивлялася одне до одного, у старших євреїв було своє заняття. 15 ава завершувалася підготовка палива для служіння в Храмі. Річ у тому, що 15 ава було останнім днем літа: далі починало підвищуватися вологість повітря, деревина ставала м’якшою, і в ній могли з’явитися черв’яки. Використовувати для жертвоприношень дрова з некошерними домішками було неприпустимо, тому 15 ава було останнім днем, коли заготовляли дрова для майбутніх храмових жертв.
Завершення заготівлі дров відзначалося ламанням сокир. Це не було актом безглуздого вандалізму чи проявом широкої єврейської душі на кшталт биття посуду або дзеркал у ресторанах. Навпаки, наші мудреці говорять, що, ламаючи сокири, люди висловлювали головну мету Храму.
Як саме? Згадаймо, що говорить Всевишній: «А коли ти будуватимеш Мені жертовник із каміння, не клади його тесаним, щоб не підняв ти над ним заліза й не осквернив його» (Шмот, 20:22), і: «Не піднімай над ними заліза… із цільного каміння побудуй жертовник Господу, Б-гу твоєму» (Дварим, 27:5–6). Отже, якщо будь-який залізний інструмент хоча б торкався каменю, цей камінь уже вважався непридатним для жертовника. Наші мудреці пояснюють це так: «Залізо було створене для того, щоб скорочувати людське життя, а жертовник був створений для того, щоб продовжувати людське життя. Тому не личить тому, що скорочує, торкатися того, що подовжує».
Тобто залізом, із якого виготовляли знаряддя смерті й руйнування, не можна було користуватися під час створення жертовника, покликаного принести людині вічний мир і злагоду.
І якщо використовувати ті самі сокири для цілей, цілком протилежних цілям служіння жертовника та Храму, було неприйнятно, то саме тому й ламали сокири, які служили Храму. Щоб, не дай Б-же, не скористатися ними за їхнім прямим призначенням.