Наш рабин розповідав у суботу...
Так сказав Господь Воїнств: «Ще сидітимуть старі та старенькі на площах Єрусалима ... і площі міста наповняться хлопчиками та дівчатками, які гратимуться на його площах».
Захарія 8:4–5
Минулої суботи, коли ми читаємо главу «Ваетханан», називається «Шабат Нахаму» — «шабат утішення». Його назва пов’язана з відомою історією з Талмуду про чотирьох мудреців, які йшли до Єрусалима після руйнування Храму. Рабан Гамліель, рабі Елазар бен Азарія, рабі Єгошуа та рабі Аківа підіймалися гірською стежкою, і на кожному кроці перед їхніми очима відкривалися картини руйнування. Побачивши з вершини гори Скопус спалену Храмову гору, вони на знак жалоби розірвали свій одяг. А підійшовши ще ближче, вони побачили лисицю, яка вибігала зі Святая Святих — з місця, куди дозволялося входити лише первосвященнику, та й то лише раз на рік. Троє мудреців вибухнули гірким плачем, а рабі Аківа почав сміятися.
— Аківа, чому ти смієшся? — із подивом запитали його товариші. — Яка радість наповнює твоє серце в таку жахливу мить?
— Є два пророцтва, про які говорив пророк Єшайя, — відповів їм рабі Аківа. — Урія-коген пророкував про це місце: «Сіон буде зораний, як поле, і Єрусалим перетвориться на купи руїн, а Храмова гора — на лісисті пагорби». І якщо здійснилося його пророцтво, то здійсняться й слова Захарії, який пророкував: «Ще сидітимуть старі та старенькі на вулицях Єрусалима». Буде Храм, буде повне визволення — ось чому я сміюся!
— Аківа, ти втішив нас! — відповіли йому товариші, і повторили: — Аківа, ти втішив нас!
Що ж такого сказав їм рабі Аківа, що принесло їм утіху — і не просту втіху, а подвійну? І чому саме рабі Аківа зміг побачити в руйнуванні джерело втіхи?
Річ у тім, що, на відміну від інших мудреців, які походили зі знатних, багатих і Б-гобоязливих родин, Рабі Аківа був сином прозелітів, до сорока років залишався неуком і навіть відчував ненависть до мудреців. Саме незвичайний, складний і дивовижний життєвий шлях рабі Аківи допоміг йому набути того унікального погляду, якого не мали його товариші.
У трактаті «Євамот» розповідається, як рабі Аківа врятувався після кораблетрощі. Чіпляючись за уламок корабля, він схиляв голову перед кожною хвилею, що набігала, дозволяючи їй пройти над ним, — так він вижив і дістався берега.
Святий Магід із Межирича, великий учень Бааль Шем Това, досліджуючи вислів рабі Аківи «перед кожною хвилею я схиляв голову», пояснював: «голова» (рош) — це Б-жественний корінь будь-якої події. Рабі Аківа розумів, що сутність хвилі (галь) — це не знищення, а розкриття (гілуй) внутрішніх сил.
Великий праведник і чудотворець Арізаль пояснював пророцтво Єшайї про той день, коли скорбота зникне зі світу: «І витре Господь Б-г сльозу з кожного обличчя». Сльоза — символ жалоби, болю та руйнування. Слово «сльоза» (дема) і слово «свято» (моед) майже рівні за числовим значенням: до повної рівності зі «сльозою» не вистачає лише однієї одиниці. Тим, хто знає таємну мудрість, відоме поняття, яке називається «з урахуванням цілого» (ім га-колель): до нашого розрахунку потрібно додати «цілісний погляд» — саме він і буде тією відсутньою одиницею.
Коли людина дивиться на випадковий елемент великого пазла, вона бачить лише кольоровий шматочок картону. Але якщо поглянути на всю картину цілком із Б-жественної висоти, стає видно, як кожна сльоза перетворюється на радість.
Рабі Аківа обрав саме образ оранки («Сіон буде зораний, як поле»), тому що оранка ззовні виглядає як жорстоке руйнування землі залізним плугом. Однак землероб розуміє: не зоравши землю, неможливо виростити новий урожай. Руйнування Храму — це не фінал, а підготовка ґрунту до ще величнішої споруди Третього Храму.
Мудра людина вміє розпізнати Б-жественну милість усередині кожного випробування, кожної «хвилі» та кожної «сльози». Нехай удостоїмося ми перейняти цей світлий погляд рабі Аківи й незабаром побачити повну втіху Сіону та відновлення Єрусалима з приходом нашого праведного Машіаха незабаром, у наші дні, омейн!
Слухав і переказав Яків Шапіро
=======================================================
Наш раввин рассказывал в субботу...
Так сказал Г-сподь Воинств: еще сидеть будут старики и старухи на площадях Иерусалима ... и площади города наполнятся мальчиками и девочками, играющими на площадях его.
Захария 8:4-5
Прошлый шабат, когда мы читаем главу «Ваэтханан», называется «Шабат Нахаму» — «шабат утешения». Его название связано с известной историей из Талмуда о четырёх мудрецах, которые шли в Иерусалим после разрушения Храма. Рабан Гамлиэль, раби Элазар бен Азарья, раби Йегошуа и раби Акива поднимались по горной тропе, и их взору на каждом шагу открывались картины разрушения. Увидев с вершины горы Скопус сожженную Храмовую гору, они в знак траура разорвали свои одежды. А подойдя еще ближе, они увидели лисицу, выбегающую из Святая Святых — из места, куда разрешалось входить лишь первосвященнику, да и то раз в году. Трое мудрецов разразились горьким плачем, а раби Акива начал смеяться.
— Акива, почему ты смеёшься? — с изумлением спросили его товарищи. — Что за радость наполняет твоё сердце в столь ужасный час?
— Есть два пророчества, о которых говорил пророк Йешаяѓу, — ответил им раби Акива. – Урия-коген пророчествовал об этом месте: «Сион будет вспахан, как поле, и Иерусалим превратится в груды развалин, а Храмовая гора — в лесистые холмы», — и раз сбылось его пророчество, то сбудутся и слова Захарии, который пророчествовал: «Ещё будут сидеть старики и старухи на улицах Иерусалима». Будет Храм, будет полное избавление — вот почему я смеюсь!
— Акива, ты утешил нас! — ответили его товарищи, и повторили: — Акива, ты утешил нас!
Что же такого сказал им раби Акива, что принесло им утешение — и не простое утешение, а двойное? И почему именно раби Акива смог увидеть в разрушении источник утешения?
Дело в том, что в отличие от остальных мудрецов, выходцев из знатных, богатых и Б-гобоязненных семей, раби Акива был сыном прозелитов, до сорока лет оставался невеждой и даже питал ненависть к мудрецам. Именно необычный, сложный и удивительный жизненный путь раби Акивы помог ему обрести тот уникальный взгляд, которого не было у его товарищей.
В трактате «Йевамот» рассказывается, как раби Акива спасся после кораблекрушения. Цепляясь за обломок корабля, он склонял голову перед каждой набегающей волной, давая ей пройти над собой, — так он выжил и добрался до берега.
Святой Магид из Межирича, великий ученик Бааль Шем Това, исследовав фразу раби Акивы «перед каждой волной я склонял голову», объяснял: «голова» (рош) — это Б-жественный корень любого события. Рабби Акива понимал, что суть волны (галь) — это не уничтожение, а раскрытие (гилуй) внутренних сил.
Великий праведник и чудотворец Аризаль объяснял пророчество Йешаяѓу о том дне, когда скорбь исчезнет из мира: «И отрёт Г-сподь Б-г слезу со всякого лица». Слеза — символ траура, боли и разрушения. Слово «слеза» (дема) и слово «праздник» (моэд) почти равны по численному значению: до полного равенства «слезе» не хватает одной единицы. Знающим сокровенную мудрость известно понятие, называемое «с учётом целого» (им га-колель): к нашему расчету нужно добавить «целостный взгляд» — он и будет недостающей единицей.
Когда человек смотрит на случайный элемент большого паззла, он видит лишь цветной кусочек картона. Но если взглянуть на всю картину целиком с Б-жественной высоты, становится видно, как каждая слеза превращается в радость.
Раби Акива выбрал именно образ пахоты («Сион будет вспахан, как поле»), потому что вспашка со стороны выглядит как жестокое разрушение земли железным плугом. Однако земледелец понимает: не вспахав землю, не вырастишь новый урожай. Разрушение Храма — это не финал, а подготовка почвы к еще более величественному зданию Третьего Храма.
Мудрый человек умеет распознать Божественную милость внутри каждого испытания, каждой «волны» и каждой «слезы». Да удостоимся мы перенять этот светлый взгляд раби Акивы и вскоре увидеть полное утешение Сиона и восстановление Иерусалима с приходом нашего праведного Машиаха в скором времени, в наши дни, омейн!
Слушал и пересказал Яков Шапиро