3 елула 5695 року (1 вересня 1935 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Авраѓама-Іцхака ѓа-Когена Кука.
Рав Авраѓам-Іцхак Кук народився в Латвії, у місті Даугавпілс (тоді Грива), і навчався у знаменитій Воложинській єшиві, після закінчення якої був рабином міст Жеймяліс (Литва) та Бауска (Латвія). Прибувши до Ерец-Ісраель, він очолив громаду Яффи, а під час Першої світової війни, яка застала його в Англії, рав Кук став рабином однієї з лондонських громад. Після повернення до Ерец-Ісраель за часів британського мандатного управління країною він став главою релігійних сіоністів Святої землі, а в 1920 році став першим головним ашкеназьким рабином Ерец-Ісраель.
Перу видатного філософа й містика рава Кука належить безліч книг і статей, а самого його вважають батьком-засновником руху релігійного сіонізму.
5 елула 5537 року (7 вересня 1777 року) — Перша хасидська алія. Прибуття хасидів до Ерец-Ісраель.
У місяці адар цього року група хасидів на чолі з учнями Межерицького Магіда — рабі Менахемом-Мендлом із Вітебська, рабі Авраѓамом із Калиска та рабі Ісраелем із Полоцька — вирушила з Росії до Ерец-Ісраель. На початку шляху до них приєднався Алтер Ребе. Його учні просили, щоб він не залишав їх, однак він відповів їм словами мудреців: «Твоє життя — найперше».
Алтер Ребе разом із домашніми та братами вирушив у дорогу й дістався Могильова, що стоїть на березі Дністра, поруч із тодішнім турецьким кордоном. Тут рабі Менахем-Мендл із Вітебська протягом трьох тижнів умовляв Алтер Ребе не залишати євреїв Білорусі та Литви й зрештою домігся його згоди. Решта сіли на кілька кораблів і вирушили в дорогу. Під час подорожі буря потопила один із кораблів. Із 80 хасидів урятуватися вдалося лише 30. Але зрештою, після довгої подорожі, 5 елула мандрівники зійшли на Святу землю.
Спочатку вони оселилися в Цфаті, однак труднощі життя в цьому місті змусили їх перебратися до міста Тверія на березі озера Кінерет.
7 елула 2367 року (1394 рік до н. е.) — Повторний шлюб Амрама та Йохевед, батьків Моше.
Вони розлучилися після того, як єгипетський фараон видав указ про умертвіння всіх новонароджених єврейських хлопчиків. Після цього глава коліна Леві Амрам, як один із керівників єврейського народу, закликав усіх чоловіків віддалитися від своїх дружин, щоб не сприяти здійсненню злочинного плану.
Євреї дослухалися до його заклику, але через кілька днів Міріам, шестирічна дочка Амрама та Йохевед, дорікнула батькові, сказавши, що якщо укази фараона спрямовані проти появи на світ єврейських хлопчиків, то його заклик спрямований проти появи як хлопчиків, так і дівчаток.
Прислухавшись до поради дочки, батьки Моше відновили сім'ю, а через шість місяців, 7 адара, народився Моше-рабейну (Мойсей).
7 елула 2449 року (1312 рік до н. е.) — Смерть розвідників.
8 ава розвідники, відправлені Моше для обстеження Землі Обітованої, повернулися із завдання, несучи із собою наочні свідчення родючості та достатку тієї землі. Плоди вражали своїм чудовим смаком і гігантськими розмірами: наприклад, для перенесення величезного грона винограду було потрібно щонайменше двоє дорослих чоловіків. Але водночас із демонстрацією чудових властивостей землі, обіцяної єврейському народу, розвідники почали лякати народ розповідями про те, що ця земля пожирає тих, хто на ній живе, про могутніх велетнів, які живуть на землі Кнаан, і про те, що вони, розвідники, виглядали в їхніх, велетнів, очах немов мурахи. Після цього розвідники заявили, що, мовляв, незважаючи на обіцянку Всевишнього, завоювати цю землю неможливо. До чого це призвело, стало зрозуміло наступного дня, 9 ава.
Історія з розвідниками показала, що євреї не були готові завоювати землю Кнаану та зробити її «Святою землею», і тоді Б-г вирішив, що всі люди цього покоління помруть у пустелі, а замість них на цю землю прийдуть їхні діти. Євреї покоління Виходу помирали протягом 38 років, але серед перших були ті 10 розвідників, які звели наклеп на Ерец-Ісраель.
9 елула 2321 року (1439 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Дана, сина нашого праотця Яакова.
Дан був п'ятим сином нашого праотця Яакова і першим сином його дружини Білги (служниці ще однієї дружини Яакова — Рахелі).
Наділ Дана простягався на південь від річки Яркон і межував із наділами Ефраїма, Біньямина та Єѓуди, але стиснуте пліштім (філістимлянами) коліно Дана було змушене шукати нові території, і п'ять «мужів сильних» були послані з міст Цора та Ештаол «оглянути землю й дізнатися про неї». Представники коліна Дана захопили та спалили неєврейське місто Лаїш на крайньому півночі країни, біля витоків Йордану, і на його місці заснували нове місто — Дан. Частина коліна Дана переселилася на нову територію, а інша залишилася у своєму колишньому наділі на півдні та вела постійну боротьбу з пліштім. Із коліна Дана походив один із суддів Ізраїлю Шимшон (Самсон).
Зараз на місці володінь Дана розташований діловий центр Ізраїлю — Тель-Авів, а сама навколишня територія так і називається: Гуш-Дан (земля Дана).
Дан відійшов із цього світу у віці 127 років і був похований у місті Ештаол, на території свого наділу.
9 елула 5027 року (1 вересня 1267 року) — Завдяки зусиллям Рамбана знову була відновлена єврейська громада в Єрусалимі.
Великий мудрець і коментатор Тори рабі Моше бен Нахман (Рамбан або Нахманід, як його прийнято називати в західній літературі) був змушений тікати з рідної Іспанії після знаменитого барселонського «диспуту Нахманіда». Він прибув до Єрусалима й застав тут лише двох євреїв: батька та сина, які займалися фарбуванням тканин.
Завдяки зусиллям рабі Моше єврейське життя в місті було відновлене, і невдовзі в Єрусалимі з'явився міньян (необхідна для молитви кількість людей — 10 дорослих євреїв), а також була відкрита синагога, яка функціонує й донині. У 1948 році «синагога Рамбана», як і інші синагоги єврейського кварталу Старого міста, була зруйнована арабами та відновлена після визволення Єрусалима в 1967 році.