Розповідають про хасида, який прийшов до святого Баал Шем Това із серцем, сповненим туги, і запитав: «Ребе, як простий єврей може дізнатися, який вчинок або який звичай є найбільш бажаним і правильним перед Престолом Слави, адже серед Ізраїлю існує безліч думок і звичаїв?»
Баал Шем Тов, усміхнувшись, відповів йому: «Із чим це можна порівняти? Із царським сином, який хотів порадувати свого батька в день його свята. Син побачив, що одні з царських сановників приносять цареві коштовне каміння та перли, а інші — пісні й вихваляння, і вони не можуть дійти згоди щодо того, що є для царя найбільшою честю. Що зробив відданий син, сповнений любові? Він приніс своєму батькові і коштовне каміння, і пісні, бо його любов до батька була настільки великою, що він не міг відмовитися від жодного способу порадувати його».
– Таке єврейське серце, – завершив свою відповідь Баал Шем Тов, – через велику любов до заповідей воно прагне дотримуватися кожного звичаю і кожної думки, щоб не пропустити нічого з того, що може принести задоволення нашому Небесному Отцеві.
Кожен, хто коли-небудь заходив до сефардської синагоги або стояв на площі біля Стіни плачу під час читання Тори, одразу помічав, що, на відміну від ашкеназьких сувоїв Тори, загорнутих у тканинне покривало та з'єднаних із двома дерев'яними валиками, сувої Тори східних громад поміщаються в круглий, твердий, оздоблений футляр. Однак відмінність полягає не лише у зовнішньому вигляді футляра чи покривала, а виявляється насамперед у самому порядку читання Тори. В ашкеназьких громадах прийнято під час читання повністю класти сувій Тори горизонтально на підвищення, тоді як у сефардів сувій залишається стояти вертикально у відкритому футлярі.
Витоки цих звичаїв пов'язані не лише з географічними відмінностями чи традиціями окремих громад, а й із давньою галахічною суперечкою між двома великими мудрецями Ашкеназу — Раші та рабейну Тамом. У «Тосафот» (доповненнях) до талмудичного трактату «Менахот» наводиться ця принципова суперечка про те, як слід розміщувати сувій Тори — як під час читання, так і тоді, коли він перебуває у Святому Ковчезі.
Згідно з думкою Раші, сувій Тори завжди має перебувати у вертикальному положенні: стояння виражає велич і пошану, тому саме так найгідніше його представляти. Рабейну Там, навпаки, вважає, що вертикальне положення сувою Тори не є виявом пошани. Навпаки, лежання та сидіння виражають спокій і пошану, тому сувій слід класти горизонтально.
Ставлення Галахи до сувою Тори завжди нагадувало ставлення до видатної людини. Ми вдягаємо його, увінчуємо царською короною, несемо його на руках, танцюємо з ним і встаємо на його честь. Суперечка між Раші та рабейну Тамом зводиться до питання про те, що більшою мірою виражає пошану, належну піднесеній особистості: стояти прямо чи сидіти й відпочивати? У звичайному світі, коли лідер або президент виступає з промовою, він стоїть, а його слухачі сидять. З іншого боку, у традиції Тори та хасидизму лідер сидить на своєму місці, тоді як хасиди й учні стоять перед ним у благоговінні. Так виникли два різні уявлення про те, яким чином слід виявляти пошану до Тори.
Ця суперечка не обмежується лише сувоями Тори, а поширюється й на інші священні предмети.
• Існує суперечка про те, як слід розміщувати пергаментні глави (паршіот) усередині футлярів тфілін — вертикально чи горизонтально. У наші дні поширений звичай розміщувати їх вертикально, згідно з думкою Раші (зокрема й у тфілін рабейну Тама), хоча під час археологічних розкопок було виявлено давні тфілін, виготовлені відповідно до думки рабейну Тама.
• Раші постановляє, що мезузу слід встановлювати прямо, вертикально, тоді як рабейну Там вважає, що її слід розташовувати горизонтально.
Як же чинять на практиці? Щоб примирити ці два підходи й виявити повагу до обох думок, в ашкеназьких громадах прийнято встановлювати мезузу під кутом. Таким чином, мезуза не стоїть цілком вертикально і не лежить цілком горизонтально, а поєднує в собі обидва підходи.
Цей принцип відображається і в устрої біми (підвищення для читання Тори), і у арон-койдеші (Святому Ковчезі). Біма в багатьох синагогах не є повністю пласкою, а має невеликий нахил. Цей нахил призначений не лише для зручності читця, а й для того, щоб створити положення, за якого сувій Тори лежить, водночас зберігаючи елементи стоячого положення. Саме тому і у Святому Ковчезі іноді прийнято встановлювати сувої з невеликим нахилом.
Відоме прислів'я говорить: «Неможливо танцювати на всіх весіллях», однак у єврейській традиції ми бачимо постійне прагнення охопити всі підходи й знайти для них єдине практичне вираження.
Ця тенденція проявляється й в інших галахічних прикладах:
1. Вимовляння «Барух Шем» під час читання «Шма»: перший вірш — «Шма Ісраель» — вимовляють уголос, а одразу після нього слова «Благословенне Ім'я Слави Царства Його навіки-віків» вимовляють пошепки. Джерело цього звичаю наводиться у «Шулхан аруху» Алтер Ребе: коли праотець Яаков хотів відкрити своїм синам кінець днів, Шхіна (Б-жественна еманація) віддалилася від нього. Тоді його сини сказали йому: «Слухай, Ізраїлю… так само, як у твоєму серці є лише Один, так і в наших серцях є лише Один». Яаков відкрив уста й сказав: «Благословенне Ім'я Слави Царства Його навіки-віків».
Мудреці встановили вимовляти цей вірш пошепки: з одного боку, тому що Моше-рабейну не записав його безпосередньо в Торі, а з іншого боку, тому що його вимовив праотець Яаков. Вимовляння його пошепки дозволяє одночасно врахувати обидві сторони.
2. Надрізання хали в п'ятницю ввечері: перед благословенням «…який виводить хліб із землі» той, хто промовляє благословення, проводить ножем по халі, роблячи лише невеликий надріз. З одного боку, Галаха вимагає, щоб той, хто переломлює хліб, промовляв благословення над цілою хлібиною. З іншого боку, існує вимога, щоб благословення було промовлене безпосередньо перед виконанням дії, тобто щоб розрізання хліба відбулося одразу після благословення, без перерви. Невеликий надріз є початком розрізання, але водночас зберігає халу цілою в момент промовляння благословення.
Звідки ж виникає це глибоке прагнення дотримуватися всіх підходів і не відмовлятися від жодної думки?
Це легко зрозуміти через аналогію зі сфери медицини. Коли людина стикається зі складним питанням, що стосується її здоров'я, вона ніколи не обмежується єдиним лікарським висновком. Вона звертається до кваліфікованого фахівця, консультується з іншим експертом, вивчає методи альтернативної медицини та випробовує найрізноманітніші способи лікування. Дослідження підтверджують, що готовність шукати й комбінувати різні медичні підходи істотно підвищує шанси на повне одужання. Причина такої поведінки проста: здоров'я дороге людині, і вона зробить усе можливе, щоб досягти найкращого результату.
Той самий механізм працює і в духовному світі. Для віруючого єврея Тора та її заповіді — це не формальний процедурний обов'язок, а головне джерело життя, натхнення та любові. Коли щось по-справжньому дороге серцю, людина не шукає легких шляхів або мінімальних вимог. Вона прагне виконати справу з максимальною красою й виконати обов'язок відповідно до абсолютно всіх думок. Бажання «танцювати на всіх весіллях» у ч — це не компроміс, а вияв найглибшої любові, прагнення охопити всі грані священного вчення.