РОШ ЃА-ШАНА
Місяць тішрей — найсвятковіший у році — на нього припадають свята Рош ѓа-Шана, Йом Кіпур, Суккот, Шміні Ацерет і Сімхат Тора. Ми, за словами мудреців, немовби перебуваємо на ярмарку, і весь наступний рік нам належить розпаковувати вузли й валізи, набиті «подарунками з ярмарку» — скарбами, накопиченими у дні свят. У Рош ѓа-Шана євреї запасаються Б-гобоязливістю, у Йом Кіпур — умінням прощати ближнього і суворо питати з себе, у Суккот — любов'ю і веселощами на цілий рік.
Назва «Рош ѓа-Шана» перекладається з івриту як «голова року» і, як сказано в Талмуді: «Перше тішрея — це Новий рік у тому, що стосується відліку шміти (сьомого року), йовеля (п'ятдесятого року), віку саджанців і овочів».
Цікава закономірність — перший день Рош ѓа-Шана завжди припадає на один із чотирьох днів тижня: понеділок, вівторок, четвер або суботу і ніколи не припадає на неділю, середу чи п'ятницю. Цьому правилу дали позначення: «Немає початку в «АДУ», що означає — перший день Рош ѓа-Шана не припадає на дні тижня: алеф (перший), далет (четвертий) і вав (шостий), рахуючи від суботи.
Рош ѓа-Шана завжди й усюди святкується два дні, першого і другого тішрей. Взагалі-то в Торі сказано, що святкувати його слід лише першого числа місяця тішрей, але дводенне святкування було встановлено ще першими пророками. Пояснюється це тим, що за єврейським законом початок кожного нового місяця оголошується за рішенням суду, прийнятим на основі свідчень свідків, які бачили молодий місяць. І якщо тридцятого дня місяця елул до суду, що перебував у Храмі, приходили свідки, то цей день оголошувався першим днем місяця тішрей. А якщо вони не приходили, то цей день був 30 елула, а наступний день ставав 1 тішрей. Але святковий день у будь-якому разі доводилося починати ввечері після закінчення двадцять дев'ятого числа місяця елул, тому що була ймовірність того, що вранці до суду прийдуть свідки і день, що почався, буде оголошений святковим.
Якщо свідки приходили, то цей день справді оголошувався святковим, а наступний — буденним, але якщо свідки не приходили, то наступний день оголошувався святковим, а попередній заднім числом оголошувався буденним.
І от, для того, щоб святість першого дня, спочатку ще не достовірно святкового, не порушувалася, пророки постановили завжди святкувати Рош ѓа-Шана протягом двох днів.
Але Рош ѓа-Шана — це не просто нова точка відліку і старт нового календарного сезону. Це ще й День Суду над усіма мешканцями Всесвіту. Цього дня визначається, що трапиться з людиною протягом наступного року. Єврейські мудреці говорили: «Три книги відкриває Всевишній у Рош ѓа-Шана: одну для лиходіїв, іншу для праведників і третю для звичайних людей. Праведникам негайно підписують і скріплюють печаткою рішення про продовження життя, лиходіям — смертний вирок, а справи всіх інших людей відкладаються до Йом Кіпура. Тих, хто розкаявся, чекає життя, тих, хто не розкаявся, — смерть». Зверніть увагу — на суді, що здійснюється в Рош ѓа-Шана, не визначається місце людини в майбутньому світі: чи потрапить вона до раю (Ган-Еден), чи до пекла (Гейѓіном). У Рош ѓа-Шана вирішується доля людини в цьому світі і на цей рік!
І два останні зауваження:
1. Першої ночі Рош ѓа-Шана (цього року ввечері 11 вересня) після завершення вечірньої молитви всі благословляють одне одного: «Бажаю тобі, щоб Всевишній записав у Книгу Життя, що в тебе буде щасливий рік, і скріпив цей запис печаткою!» або те саме, але на івриті й набагато коротше — «Лешана това тікатев ветехатем!»
Наступного ранку після денної молитви це побажання вже не вимовляється — вироки праведникам уже підписані, і виходить, що того, кому ми це бажаємо, ми справжнім праведником не вважаємо. А думати погано про інших людей, та ще й у день суду — не найкращий спосіб заслужити хороший запис у Книзі Життя.
2. Прийнято не спати вдень у Рош ѓа-Шана. Сказано в Єрусалимському Талмуді: «Той, хто спав у Рош ѓа-Шана, проспав свою удачу». Лише тому, у кого болить голова, так що йому важко буде молитися в другій половині дня, дозволений короткий сон після полудня.
І зауваження третє, бонусне. Цією короткою інформацією сенс, звичаї і закони свята не обмежуються.
РОШ ЃА-ШАНА: З ЧИМ ЦЕ ЇДЯТЬ?
У Рош ѓа-Шана (втім, як і в усі інші свята) в єврейському домі влаштовується святкова трапеза. На святковому «ро-ашоном» столі має бути солодка хала і мед, причому кідуш — освячення свята і трапези, починається не як зазвичай хлібом із сіллю, а хлібом із медом. Одразу ж після кідуша кажуть благословення на плоди і їдять яблука (їх бажано порізати на часточки, щоб було зручно занурювати в мед). Яблука вмочують у мед, так само, як хліб, а з'ївши яблуко, кажуть: «Хай буде воля Твоя, Боже батьків наших, щоб дати нам добрий і солодкий рік» («Іѓйі роцойн мілфонехо шетхадейш олейну шоно тойво у месуко»).
Зазвичай цього дня на столі (як і в усі свята і суботи) буває риба, суп, гаряче, десерт, але при цьому в Рош ѓа-Шана прийнято їсти підсолоджену їжу. Також цього дня їдять страви, приготовані з плодів, назва яких на івриті або мовою, прийнятою в даній місцевості, асоціюється з удачею і щастям у прийдешньому році. У нашому випадку це, як правило, риб'яча голова, щоб ми наступного року були в голові, а не в хвості того, що відбувається, гранат (щоб ми були наповнені заповідями, як гранат зернятками), морква (їдишем вона зветься «мерн», співзвучно з дієсловом «розмножуватися, збільшуватися», тобто щоб нас було більше). Моркву ріжуть упоперек, на кружечки, що нагадують монети, щоб у нас було побільше цих самих «кружечків», а також роблять цимес — страву із солодкої моркви (на івриті морква — «гезер», співзвучно з «гзар дін» (постанова суду). Моркву готують солодкою, на знак нашої віри в те, що рішення суду про нас буде добрим.
В інших країнах їдять:
буряк («селек» на івриті, співзвучно з «сілкі» (прибирати): «Нехай приберуться наші вороги»),
цибулю-порей («креша» або «хацір», співзвучно з «карті» (припиняти): «Нехай будуть припинені наші вороги» (це стосується також і злих духів, що переслідують грішників),
стручки зеленої квасолі («шуіт», співзвучно з «рувія» (множити): «Нехай примножаться наші заслуги»),
гарбуз («длаат», співзвучно з «кара» (читати): «Нехай буде прочитаний перед Тобою список наших заслуг»);
фініки («тамар», співзвучно з «тамрі» (винищувати): «Нехай будуть знищені наші ненависники»).
Втім, творча єврейська думка не стоїть на місці і, наприклад, франкомовні євреї ставлять на стіл банани (французькою «З Новим Роком» звучить як «бон ане») і авокадо, чия назва співзвучна з французькою вимовою слова «адвокат» (мабуть, не треба пояснювати, наскільки важливо мати хорошого захисника в День Суду). Банани можна поставити й тому, що це співзвучно з івритським «ше-ібане Бейт ѓа-Мікдаш» («Нехай буде відбудований Храм!»). А особливо креативні євреї ставлять на стіл напій-колу, оскільки це слово співзвучне з закликом «Шма колейну!» («Почуй наш голос!» — головним лейтмотивом свята, коли ми звертаємося до Всевишнього з проханням почути нас і прийняти наше каяття). Загалом, ставити на стіл можна багато чого, головне — знати мови й уміти застосовувати ці знання.
Прийнято не їсти горіхи, оскільки вони викликають кашель і заважають молитися і, крім того, їхня назва на івриті пов'язана зі словом «гріх».
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ОБІТНИЦЬ
Напередодні Рош Гашана, після ранкової молитви «Шахаріт», прийнято влаштовувати церемонію звільнення від обітниць (ѓатарат недарім). Юдаїзм дуже чутливо ставиться до того, що виходить з уст людини, особливо до обіцянок і зобов'язань, які вона висловлює. У книзі «Коѓелет» (Екклезіаст) прямо сказано: «Краще не обіцяти, ніж обіцяти й не виконати», а Тора говорить: «Якщо даси обітницю Г-споду твоєму Б-гу, не зволікай виконати її, бо Господь твій Бог стягне її з тебе, і буде на тобі гріх» і «…нехай не скаже він марно — усе, що вийшло з уст його, нехай зробить». До речі, в цих словах наші мудреці бачать натяк на те, що звільнення від обітниць має відбуватися саме напередодні Рош ѓа-Шана, в останній день місяця елул — останні літери івритських слів ло яхель дваро - кехоль ѓа-йоце… («нехай не скаже він марно — усе, що вийшло…») — ті самі літери, які утворюють слово елул.
При цьому, за законами Тори, навіть звичайна фраза, на кшталт «Не буду більше їсти солодке» вважається повноцінною клятвою, тому перед Рош ѓа-Шана ми скасовуємо всі без винятку обіцянки, дані навмисно чи випадково, без умислу. Слід, однак, пам'ятати, що під час цієї церемонії людина звільняється тільки від обітниць щодо Б-га і себе, але аж ніяк не щодо інших людей. Так само слід пам'ятати, що суд (а саме він здійснює процедуру ѓатарат недарім) уповноважений звільнити тільки від необачно даних обітниць — наприклад, ви щось пообіцяли, а потім з'ясовується, що це фізично неможливо виконати, або виконання призведе до порушення інших заповідей, або завдасть шкоди здоров'ю, але аж ніяк не тому, що розхотілося чи ідея розлюбилася!
Як же відбувається ѓатарат недарім? Для цього потрібна присутність мінімум 3 людей, які мають право звільнити від даних обітниць кожного, хто побажає (оскільки три євреї — це вже бейт-дін, правомочний єврейський суд), але краще проводити цю церемонію в мін'яні (10 людей). При цьому всі вони сидять (судді!), і лише той, кого звільняють від обітниць, стоїть (як стоять перед суддями). Той, кого звільняють, читає текст (він наводиться в сідурах і махзорі — збірниках молитов на Рош ѓа-Шана), а решта (тобто судді) йому відповідають. Тому, кому важко прочитати текст на івриті, дозволяється прочитати його будь-якою зрозумілою йому мовою.
Ѓатарат недарім можна робити протягом усього дня — напередодні Рош ѓа-Шана — а в найкрайнішому разі це можна зробити й пізніше, до Йом Кіпура. Хоча краще до такої крайності не доводити…
ШОФАР І ЙОГО ЗВУКИ
Хоч як дивно, але майже все, що спадає нам на думку у зв'язку зі святкуванням Рош ѓа-Шана, — речі необов'язкові. Усі ці гранати, яблука з медом, риб'яча голова, ташліх, звільнення від обітниць та інше — це не закони, а єврейські звичаї. Це нібито наші натяки Всевишньому — чого ми очікуємо від прийдешнього року (Б-г — він тямущий, і цього йому зазвичай цілком достатньо, тим більше що він і в серцях наших читає, як у відкритій книзі. А в серцях наших написано те саме, і тут ми не лукавимо і щиро хочемо доброго і солодкого року, і бути головою, а не хвостом, і бути повними заповідями і заслугами, як гранат кісточками…)
Тож усе це звичаї. Так, освячені віками і традицією, що стали майже законами, але це не закони. Закон для Рош ѓа-Шана (не рахуючи звичайних святкових законів на кшталт утримання від роботи, кідуша, молитов) є один — слухати сурмління в шофар. Тобто почув звук шофара (про те, який саме звук потрібно почути — трохи нижче) і вільний, програму-мінімум виконано! Правда, тоді і Всевишній у відповідь теж може виконати щодо тебе тільки програму-мінімум — але це вже, як то кажуть, витрати світогляду.
Тож що потрібно почути?
Розрізняють такі види звуків шофара:
· звук «ткіа» («сурмління») починається на нижній ноті й переходить до верхньої ноти з наростанням звучності. Символізує заклик до пробудження совісті й до повернення до Бога.
· звук «труа» («тривога»), серія уривчастих звуків на нижній ноті, що закінчуються на верхній. Ці дев'ять коротких і різких звуків передають смуток і тугу.
· звук «шварім» («тремоло»), швидке чергування нижньої і верхньої ноти. Три коротких звуки, нагадують зітхання, як знак усвідомлення своїх помилок.
Ці звуки групуються в серії, і Тора зобов'язує людину вислухати, щонайменше, тридцять звукових «серій», необхідних для того, щоб ліквідувати будь-які сумніви щодо виконання заповіді Тори (тобто програються всі можливі поєднання послідовностей звуків).
Шофар слухають не тільки чоловіки, а й жінки та діти (а от сурмить чоловік). «Сурмач» повинен робити це стоячи, і перед самим початком сурмління йому нагадують, що він виконує цю заповідь за всіх присутніх (зрозуміло, що всі, хто слухає шофар, повинні зосередитися на виконанні заповіді, немовби роблять це самі).
Перед сурмлінням проказують два благословення: «Почути звук шофара…» і «Шеѓехеяну (що дав нам дожити до цього дня)», і потім, аж до закінчення сурмління в шофар, ніхто не вимовляє жодного звуку.
Якщо Рош ѓа-Шана збігається з шабатом, сурмління в шофар не проводиться.
У «Мусаф» (додаткова молитва святкового дня) проводиться тридцять додаткових сурмлінь у шофар у різних комбінаціях, а наприкінці молитви прийнято сурмити в шофар ще 40 разів. Таким чином, загальна кількість сурмлінь досягає ста (мінімум, нагадаємо, — 30).
Ну і насамкінець — з чого ж може бути виготовлений шофар? У загальних рисах — це має бути ріг кошерної тварини (тобто жуйної парнокопитної тварини родини порожнисторогих), хоча тут, як і всюди в євреїв, є нюанси.
Так, не роблять шофар з рогів корови й сарнобика. Ріг корови не використовують у зв'язку з гріхом Золотого Тельця (наші мудреці сказали, що «звинувач не може бути захисником», а звук шофара звучить як наше прохання до Творця світів про милосердя). У сарнобика ж ріг прямий і гострий, а в Талмуді сказано, що шофар має бути вигнутим (вигнутий шофар символізує підкорення Всевишньому).
Ріг корови й бика також не використовуються для шофара через те, що на івриті його називають «керен», а не «шофар», яким називають ріг барана, козла, антилопи й газелі, з яких і роблять предмет нашої статті.
Правда, ріг козерога використовується рідко (хоча якщо немає інших варіантів, то цей цілком підійде), ріг антилопи набув великого поширення в громадах Ємену, а от в ашкеназьких громадах найбільш популярний баранячий ріг (хоча він переважно прямий, але невеликий вигин робить його придатним для використання).
І, звісно ж, слухаючи в Рош ѓа-Шана звуки шофара, потрібно пам'ятати, що головне в шофарі — це не кількість колін і ступінь кривизни, а чистота намірів і думок того, хто сурмить, і того, хто слухає ці звуки.
БЛАГОСЛОВЕННЯ ПРИ ЗАПАЛЮВАННІ СВІЧОК У ДНІ СВЯТА
Свічки запалює жінка, промовляючи при цьому два благословення
Першого дня свята:
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідешону, бемицвойсов вецівону леѓадлик нейр шель шабес ве шель Йойм-ѓа-Зікоройн! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Царю Всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями і повелів нам запалювати свічку на честь суботи і Дня Пам'яті!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векиймону веѓигійону лизман ѓазе! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Царю Всесвіту, який дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)
Другого дня свята:
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кідешону, бемицвойсов вецівону леѓадлик нейр шель Йойм-ѓа-Зікоройн! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Царю Всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями і повелів нам запалювати свічку на честь суботи Дня Пам'яті!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векиймону веѓигійону лизман ѓазе! (Благословенний ти, Г-споди, Б-же наш, Царю Всесвіту, який дарував нам життя і підтримував його в нас, і дав нам можливість дожити до цього часу!)
СУРМЛІННЯ В ШОФАР
Можливо, ви будете здивовані, але головна (а по суті, і єдина) наразі заповідь Рош ѓа-Шана — сурмління в шофар. Раніше, у ті славні часи, коли на горі Морія стояв Храм, була ще заповідь про принесення вогнепальної жертви, але зараз із заповідей залишився тільки шофар. Тобто, якщо ви цього свята не з'їли шматочок яблука, попередньо обмащений медом, то ви просто не з'їли шматок яблука з медом. Якщо ви не з'їли гранат, то ви не з'їли гранат (ці кулінарні вишукування — взагалі не міцвот (заповіді), а сіманім (знаки)! Подробиці читайте у відповідному розділі). Але якщо ви кожного з цих святкових днів не чули звук шофара, то ви не виконали заповідь, викладену в главі «Емор» книги «Ваікра»: «у сьомий місяць, у перший день місяця, хай буде у вас спокій, нагадування про трубний звук, священне зібрання».
У главі «Пінхас» (книга «Бемідбар») Рош ѓа-Шана називається «Днем сурмління», причому хоча в главі «Беѓаалотха» згадується окрема заповідь про сурмління в труби в момент принесення в Храмі суспільних жертв, труба не може бути використана для виконання заповіді сурмління в Рош ѓа-Шана. Річ у тім, що труби більше асоціюються або із сигналом загального збору з нагоди важливої, урочистої чи тривожної події, або з тріумфуванням у час перемоги, звук же шофара асоціюється з глибокими внутрішніми переживаннями і безпосереднім зверненням до самої душі людини («Чи може народ не сполошитися, якщо пролунає в місті ріг?» — каже пророк Амос). За традицією, переданою від Моше, відомо, що для того, щоб заповідь сурмління в шофар була виконана правильно, необхідно, щоб кожне сурмління складалося з трьох окремих, чітко виражених частин: ткіа, шварім і труа.
Ткіа — довгий протяжний звук, який починається на нижній ноті й переходить до верхньої ноти з наростанням звучності. Ткіа символізує заклик до пробудження совісті й до повернення до Бога. Фінальне сурмління називається «ткіа гдола» («велике сурмління»), і воно триває довше на верхній ноті.
«Труа» («тривога»), серія (не менше дев'яти) уривчастих звуків на нижній ноті, що закінчуються на верхній. Ці короткі й різкі звуки передають смуток і тугу.
Шварім — («тремоло»), швидке чергування нижньої і верхньої ноти — три коротких звуки, що нагадують зітхання, як знак усвідомлення своїх помилок.
Щодо шварім думки розходяться: деякі авторитети вважають, що шварім — це ряд окремих переривчастих звуків і завершальний протяжний звук ткіа; інші вважають, що шварім мають бути замінені труа — коротшими дробовими звуками; третя думка полягає в тому, що сурмління має складатися як зі звуків шварім, так і зі звуків труа, яким передує і які завершує протяжний звук ткіа. За традицією сурмління в синагозі проводиться відповідно до всіх трьох думок.
Загалом же звуки шофара цього дня призначені для того, щоб: проголосити коронування Творця Світу; пробудити трепет перед Творцем; нагадати про акедат Іцхак (жертвопринесення Іцхака), про Дарування Тори на горі Синай і про прихід Машиаха.
Шофар закликає людину до каяття, змушуючи її замислитися про свої вчинки (крім того, кажуть, що ці звуки збивають з пантелику Сатана, який цього дня виступає проти нас звинувачем у Небесному Суді). Рамбам писав: «Сурмління в шофар закликає людину пробудитися. Як сказано: «Прокидайтеся, сплячі, і погляньте на свої справи. Згадайте свого Творця і поверніться до Нього з каяттям. Не втратьте почуття реальності, як люди, які женуться за нездійсненним і витрачають свої роки на досягнення нікому не потрібного. Погляньте на свої власні душі і зважте свої вчинки. Залиште свої погані шляхи і погані думки і поверніться до Всевишнього, щоб Він міг проявити милість щодо вас».
У Талмуді написано, що шофар дозволяється виготовляти з рогів баранів, диких і домашніх козлів, антилоп і газелей. Рекомендується використовувати ріг барана, який асоціюється з жертвопринесенням Іцхака, заборонено брати роги корів, оскільки Сатана може нагадати Всевишньому про гріх золотого тельця і тим самим відвернути Бога від прощення нинішніх гріхів. Крім того, проблема в тому, що ріг бика й корови на івриті називають «керен», а не «шофар», як ріг вівці, козла, антилопи й газелі.
Шофари з баранячих рогів найчастіше використовують ашкеназькі євреї. Ріг барана майже прямий, але невеликий вигин робить його придатним для застосування (на думку рабі Єгуди, вигнутий шофар символізує підкорення Всевишньому. Саме через прямизну як шофар не використовують ріг сарнобика). А от єменські громади віддають перевагу рогу антилопи, оскільки шофар з її довгого й вигнутого рога здатний видавати гучний і мелодійний звук.
І насамкінець… Мідраш стверджує, що на горі Синай у момент Дарування Тори лунав шофар, зроблений із лівого рога барана, принесеного в жертву Авраѓамом замість Іцхака, а от шофар із його правого рога буде сурмити, коли зберуться разом розсіяні коліна Ізраїлю.
ТАШЛІХ
Існує традиція вдень у Рош ѓа-Шана спускатися до якоїсь водойми — річки, озера, моря (туди, де живе риба, хай навіть до акваріума, але приємніше все-таки до моря) і струшувати краї одягу, немовби скидаючи гріхи у воду. Цей звичай підтверджується словами пророка Неємії: «Витрусив я поли свої і сказав: «Так витрусить Б-г кожного». Тим самим ми ніби показуємо всім, що позбавляємося тягаря і ваги всіх своїх гріхів і поганих вчинків. Ця церемонія «полегшення совісті» називається «ташліх», що означає «ти скинеш», а запозичена назва з передбачень пророка Міхи: «І ти скинеш усі наші гріхи на дно найглибшого моря».
Зазвичай ташліх роблять першого дня свята, але якщо він, як цього року, припадає на суботу, то церемонію проводять другого дня. Цього року ташліх відбуватиметься другого дня, 13 вересня. Вихід із синагоги (В. Корженка, 21) у напрямку до моря — приблизно о 18:15.
«ГРІЗНІ ДНІ»
Нічого спільного з «Окаянними днями» Буніна тут немає. «Грізні дні» («ямім нораїм» на івриті), вони ж «Дні трепету», вони ж «Десять днів каяття» — це період від свята Рош ѓа-Шана до Йом Кіпура. А назва цих днів нагадує людині про їхнє значення — це час між двома днями суду, між Рош ѓа-Шана, коли виноситься вирок, і Йом Кіпуром, коли на винесеному вироку ставлять печатку.