У самий розпал Рош га-Шана, великого Дня суду, рабин Леві-Іцхак із Бердичева, якого називали захисником Ізраїлю, перед початком сурмління в шофар став перед відкритим Ковчегом Завіту і зі сльозами звернувся до Владики Всесвіту: «Владико світу! Твій народ Ізраїлю навіть у годину потреби та лиха, коли не розуміє Твоїх шляхів управління світом, віддає душу за виконання Твоїх заповідей і у великій кількості приходить коронувати Тебе Царем над усією землею».
У дні Рош га-Шана безліч євреїв у всьому світі збирається в синагогах. Ця сповнена сили й хвилювання зустріч сприймається як своєрідний незвичайний діалог: Святий, благословенний Він, наче виголошує перед нами свою докладну промову про те, чому Його слід знову обрати Царем світу, а ми, зі свого боку, виголошуємо промову про свою вірність, пояснюючи, чому саме нас слід знову обрати Його обраним і улюбленим народом.
Як пояснює Любавицький Ребе, структура молитви в Рош га-Шана, як і кожної суботи та свята, складається з двох основних частин: читання Тори та молитви. Тора уподібнюється до води, що спускається згори, оскільки вона є Божественним словом, зверненим до нас із Небес, щоб ми зрозуміли, чого Творець вимагає від нас. Молитва ж уподібнюється до палаючого вогню, що спрямовується знизу вгору, і виражає прагнення людського серця наблизитися до свого Творця.
Б-жественна промова, яку ми чуємо в Рош га-Шана, починається з читання Тори, у якому до нас доноситься Боже слово, що відкривається нам зараз у синагозі. У центрі читання Тори — розповідь про народження Іцхака. Протягом цілих тридцяти років Авраѓам-авіну чекав на здійснення Божественної обітниці. Авраѓаму було сімдесят років, а Сарі — шістдесят, коли було дано цю обітницю. Минуло сімнадцять довгих років, але дітей у Сари не було, і тоді Сара запропонувала Авраѓаму взяти за дружину її служницю Агар. Авраѓам погодився на прохання своєї дружини, від Агарі народився Ішмаель, але минуло ще тринадцять років, перш ніж народився Іцхак.
Потім іде розповідь про вигнання Агарі та Ішмаеля в пустелю. Вони заблукали в безлюдній пустелі, вода в бурдюку закінчилася, і Ішмаель опинився на межі смерті від спраги. У цей момент Творець чинить явне диво: Агар знаходить джерело води, їхні життя врятовано, і Б-г обіцяє їй, що й від Ішмаеля походить великий і численний народ.
Головна ідея, яку Святий, благословенний Він, передає нам у цій історії, полягає у двох важливих принципах. По-перше, Б-жественна обітниця завжди здійснюється, навіть якщо для цього потрібні час і терпіння. По-друге, Б-жественного достатку не досягають за рахунок інших. Дарування Іцхака Сарі не означало позбавлення Агарі й не ущемило її; від Іцхака походить народ Ізраїлю, а від Ішмаеля походить великий народ. У Творця достатньо достатку для всіх, і турбота про одного не ущемляє іншого.
Друга частина Божественної промови розкривається в читанні гафтари — уривка з книг пророків, який читається в синагозі після читання Тори по суботах, у свята та пости. Ми читаємо про Хану, яка була заміжня за Елканою. У Пніни, другої його дружини, були діти, тоді як Хана була безплідною. Хана приходить до Шило, щоб молитися й просити про дітей. Б-г не являється їй безпосередньо, однак первосвященник Елі благословляє її, щоб бажання її серця здійснилося, і у Хани народжується пророк Шмуель.
Урок, який випливає з цих слів, полягає в тому, що на Творця можна цілком і беззастережно покладатися. Досвід минулого доводить, що Його обітниці здійснюються понад усякі очікування, навіть якщо іноді ми виявляємо нетерпіння й хочемо, щоб усе сталося ще вчора.
Після того як ми вислухали Божественну промову й переконалися в її істинності, ми сурмимо в шофар, тим самим проголошуючи Святого, благословенний Він, Царем над усією землею під час щорічної урочистої церемонії коронації.
Тепер настає черга народу Ізраїлю виголосити свою промову й переконати Творця знову обрати нас Своїм близьким народом. Ця відповідь утілена в молитві Мусаф свята Рош га-Шана.
У цій молитві ми представляємо історичне коріння нашої вірності. Ми згадуємо акедат Іцхак — жертвопринесення Іцхака, коли Авраѓам був готовий принести в жертву свого єдиного сина, тому що так наказав Б-г. Ми згадуємо Вихід з Єгипту, коли цілий народ пішов за Б-гом у безлюдну пустелю, до «землі, де не сіють». Народ не ставив запитань, звідки взяти пелюшки для немовлят, ліки для старих, їжу, воду чи дах над головою; Моше сказав: «За мною!» — і всі пішли за ним із вірою.
Коли Тору було запропоновано народам світу біля гори Синай, усі вони відмовилися її прийняти. Сини Ішмаеля, нащадки Агарі, відкинули заповідь «Не кради», оскільки не хотіли відмовлятися від хорошого життя та свого способу життя, а сини Есава відкинули «Не вбивай», оскільки вірили в гасло: «Мечем своїм житимеш». Ангели переходили від одного народу до іншого й пропонували їм свій товар, але всі відмовлялися. Єдиним народом, який одразу сказав: «Зробимо й почуємо» (Шмот, 24:7), — був народ Ізраїлю.
Відтоді й до сьогодні жоден народ не зберігав свою релігію та спадщину з такою дивовижною стійкістю. Народи змінювали свою віру відповідно до мінливої ситуації — римляни та греки стали християнами, а араби стали мусульманами. Лише народ Ізраїлю залишився вірним своїй релігії та своїй спадщині. Народ Ізраїлю цілком може потрапити до Книги рекордів! Де ще є народ, який зберігає одну й ту саму віру та ті самі заповіді протягом понад трьох тисяч трьохсот років? Де ще є народ, який уперто продовжує протягом майже чотирьох тисяч років виконувати заповідь про обрізання?
Євреї роблять обрізання не тому, що Американська академія педіатрії офіційно оголосила, що обрізання запобігає хворобам, покращує здоров’я і зрештою заощаджує кошти системі охорони здоров’я. Що б не говорили в Німеччині чи в Сан-Франциско, євреї роблять обрізання тому, що саме так Б-г заповідав нам чотири тисячі років тому.
Ми не соромимося демонструвати послужний список нашого народу. Щоправда, як окремі люди, ми іноді десь помиляємося й щось робимо не так, але, зрештою, коли йдеться про справді важливі речі, народ Ізраїлю не розчаровує.
Ми говоримо Тобі, Отче наш Небесний: обери нас і даруй нам добрий і солодкий рік, а ми обіцяємо довести, що гідні наданої Тобою довіри.