16 тишрея 5643 року (29 вересня 1882 року) — Рабі Шолом-Дов-Бер (ребе Рашаб, п'ятий Любавицький ребе) очолив Хабад після відходу з цього світу його батька.
Ребе Рашаб почав молитися на тому самому місці, де молився його батько (тобто на місці, що личило керівникові), лише з вечора Рош га-Шана 5654 року, а до цього 11 років молився на тому самому місці, що й за життя батька. Але все ж початком його керівництва Хабадом вважають 5643 рік, коли він уперше, як і належить ребе, виголосив маймор (промову-проповідь) для хасидів. Тож, хоча зовнішні ознаки керівництва ребе Рашаб перебрав на себе лише через 11 років, усі ці роки він виконував обов'язки голови руху.
Чому ж рабі Шолом-Дов-Бер так зволікав? Одна з найімовірніших причин — ребе Рашаб не хотів зачіпати честь свого старшого брата Залмана-Аарона, який саме тоді був відсутній у Любавичах, адже цілком могло статися, що хасиди вважали б його, старшого сина, більш гідним, і вийшло б, що середній син узурпував владу. І лише після повернення брата ребе Рашаб наважився на формальне прийняття символів керівництва.
18 тишрея 5572 року (6 жовтня 1811 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Нахмана з Брацлава.
Рабі Нахман народився в хасидській столиці — містечку Меджибіж (Хмельницька область) і по материнській лінії був правнуком засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това, а по батьківській — рабі Нахмана з Городенки. У 13 років його одружили з дочкою заможного орендаря з Гусятина, у домі якого він і провів юність.
Після смерті тестя рабі Нахман переселився до Медведівки, де жив до 26 років, і звідти вирушив до Ерец-Ісраель (щоб здійснити подорож, йому довелося продати все майно та віддати дочку в найми). Поїздка справила величезний вплив на рабі Нахмана: він дійшов висновку, що всі його знання до цієї поїздки не мають жодного значення, і заборонив посилатися на будь-які його попередні висловлювання. А через кілька місяців, через вторгнення до Ерец-Ісраель військ Наполеона, він повернувся в Україну й оселився в Златополі.
Рабі Нахман перебував у напружених стосунках з іншими хасидськими лідерами, оскільки вважав, що вони нехтують заповітами Баал Шем-Това й призвели хасидизм до занепаду. Особливо гостра полеміка точилася в нього зі Шполер зейде (рабі Ар'є-Лейбом зі Шполи), так що рабі Нахману навіть довелося переїхати до містечка Брацлав (Вінницька область), яке й дало назву новому хасидському напряму. До Брацлава стікалися численні хасиди, однак суперечки тривали, і, залишивши місто, рабі Нахман почав мандрувати містечками України (до речі, його вчення широко поширилося саме завдяки цьому).
У ці роки він також був відомий тим, що відмовлявся благословляти молоді пари, кажучи: «Я знаю, що через сто років з'явиться покоління, якому краще взагалі не з'являтися на світ. Я не можу заборонити одружуватися й розмножуватися, бо це Б-жественна заповідь, але я, принаймні, можу їх не благословляти». Зважаючи на те, що активісти Євсекції, які завзято викорінювали своє та чуже єврейство, народилися саме через сто років, слід визнати, що рабі Нахман знав, що говорив…
Кочове життя далося взнаки — рабі Нахман захворів на туберкульоз. Відчувши наближення смерті, він зупинився в Умані, заявивши, що хоче бути похованим на тутешньому кладовищі, серед жертв різанини 1768 року. Перед смертю він у присутності свідків пообіцяв кожному, хто в Рош га-Шана прийде до його могили й прочитає певні псалми (зібрані в книгу «Тікун клалит»), перерити землю з кінця в кінець, але витягнути цю людину за пейси з Геінома (аду). Не дивно, що могила рабі Нахмана в Умані й досі є місцем паломництва брацлавських хасидів.
Діти та онук рабі Нахмана рано померли, і в нього не залишилося наступника, тож центральне становище в брацлавському хасидизмі посів рабі Натан Штернгарц — учень, довірена особа та секретар рабі Нахмана. Але все ж єдиним лідером брацлавських хасидів завжди залишався рабі Нахман із Брацлава (звідси їхнє прізвисько — тойте хасидим, «мертві хасиди»).
Брацлавський рух досяг значних успіхів у справі поширення своїх ідей, а на початку 80-х років XX століття вони навіть намагалися заснувати в ізраїльському поселенні Явнеель «місто Брацлав».
19 тишрея 5558 року (9 жовтня 1797 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Еліягу бен Шломо-Залмана Кремера з Вільно (Віленський гаон).
Рабі Еліягу, відомий також як га-Гра (акронім слів га-Гаон рабі Еліягу), народився в містечку Селець, неподалік від Вільно (Вільнюс). Він походив зі знатної рабинської родини (його предком був рабі Моше бен Цві-Нафталі-Гірш Софер Рібкас — автор праці «Беер га-Гола» («Криниця вигнання»), і з раннього дитинства дитина привернула до себе увагу винятковими здібностями. Від нього дуже скоро відмовилися всі вчителі, заявивши, що їм нічому його вчити, і йому довелося займатися вдома, спочатку з батьком, рабі Шломо-Залманом, а потім самостійно. У 5 років юний Еліягу вже повністю вивчив Тору з коментарями, а в 7 років виголосив у Великій синагозі Вільно драшу (промову на тему тижневого розділу Тори), після якої головний рабин міста прийшов до них додому, щоб дізнатися, хто написав хлопчикові текст — він не міг повірити, що семирічна дитина здатна на таке.
Окрім Письмової та Усної Тори майбутній гаон (у перекладі з івриту «геній») у процесі самоосвіти приділяв багато уваги Кабалі (теоретичній і навіть практичній), а також вивчав світські дисципліни, зокрема астрономію, геометрію та алгебру.
Одружившись у 18 років, він цілком віддався навчанню, і через два роки, подібно до багатьох подвижників того часу, вирушив у так званий галут («вигнання»), тобто протягом п'яти років мандрував єврейськими громадами Польщі та Німеччини. Він уже тоді славився в єврейському світі своєю ерудицією, і рабин Йонатан Ейбеншюц під час своєї знаменитої суперечки з рабі Яаковом Емденом апелював до авторитету Еліягу бен Шломо-Залмана, «слава якого велика в Польщі, Берліні, Ліссі та в усіх місцях, де він мандрував». Повернувшись додому, молодий чоловік оселився у Вільно, де й прожив до кінця життя.
Відмовившись обійняти посаду рабина, він присвятив життя вивченню Талмуду, ведучи аскетичний та усамітнений спосіб життя. За розповідями синів, він спав не більше двох годин на добу й лише по пів години за один раз. Кожну хвилину, витрачену не на вивчення Тори, він заносив до спеціального записника й перед Йом-Кіпуром каявся за кожну з них. При цьому кількість таких хвилин за рік ніколи не перевищувала 180 (тобто 3 годин на рік)! Він не обіймав жодної громадської посади, і громада Вільно призначила йому невелике щотижневе утримання.
Віленський гаон став найбільшим авторитетом Східної Європи, і коли в Білорусі та Литві з'явилися перші хасиди, шкловська громада запитала його думку щодо ставлення до нової «секти». Гаон закликав до непримиренної боротьби з хасидами, і 1772 року від його імені в усіх віленських синагогах під звуки труб і при запалених свічках хасидів було піддано херему (відлученню від громади).
Так Вільно стало центром опозиції хасидизму. Двічі керівники білоруських хасидів — рабі Менахем-Мендл із Вітебська та Шнеур-Залман із Ляд (Алтер ребе) — робили спроби зустрітися з гаоном, щоб переконати його в тому, що хасидизм не суперечить традиційному юдаїзму. Але він відмовився їх прийняти, і коли вони прийшли до нього, він — поважний і шанований рабин — виліз через віконце заднього двору й поїхав із міста, відмовившись повертатися туди доти, доки в ньому перебувають хасиди!
У 1783 році рабі Еліягу бен Шломо-Залман вирішив поїхати до Ерец-Ісраель із наміром згодом викликати туди всю родину. Після короткого перебування в Ерец-Ісраель з невідомих причин він повернувся до Вільно.
Віленський гаон сприяв створенню типу литвака (литовсько-білоруського єврея) і мітнагеда (противника хасидизму). Його правнуком був відомий російський книговидавець Єфрон (енциклопедія Брокгауза та Єфрона).
19 тишрея 5574 року (13 жовтня 1813 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Яакова-Іцхака бен Ашера з Пшисхи.
Рабі Яаков-Іцхак, також відомий як га-Йєгуді га-Кадош (Святий єврей), народився у відомій рабинській родині. Навчався він у рабі Ар'є-Лейба Харіфа в Пшедбужі та Апте (Опатуві), а також у єшиві містечка Лісси (Лешно) під керівництвом рабі Давида-Тевеле бен Натана з Лісси, а хасидом став під впливом рабі Моше-Лейба із Сасова.
Переломним моментом у його житті стала зустріч із Яаковом-Іцхаком га-Леві Горовицем («Провидцем із Любліна»), найближчим учнем якого він став. Провидець із Любліна призначив його духовним радником молодих учнів, і тут він отримав прізвисько «Святий єврей».
«Святий єврей» помер, не досягнувши 50 років, і хасиди визнали своїм вождем його учня рабі Сімху-Бунема з Пшисхи. Серед його видатних послідовників були рабі Менахем-Мендл із Коцка, рабі Ханох-Генох з Александрова, рабі Іцхак Калиш із Варки та рабі Іссахар-Бер із Радошиць.
22 тишрея 5589 року (30 вересня 1828 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Аарона га-Леві Горовиця зі Старосілля (Старосільський ребе).
Рабі Аарон бен Моше га-Леві Горовиц був улюбленим учнем Алтер ребе. Він походив із шанованої та поважної родини й був восьмим поколінням нащадків автора книги «Шней лухот га-брит» («Дві скрижалі завіту»).
З юних років рабі Аарон відзначався надзвичайними здібностями. Ставши хасидом рабі Шнеура-Залмана (Алтер ребе) ще зовсім молодим, він дуже сильно здружився з його сином Дов-Бером (майбутнім Мітелер ребе). Рабі Аарон став найкращим і улюбленим учнем рабі Шнеура-Залмана, і коли вчитель переселився до Ляд, учень вирушив за ним. Незадовго до відходу Алтер ребе з цього світу у рабі Аарона виникли розбіжності в поглядах із рабі Дов-Бером, і, залишивши Алтер ребе, він оселився в білоруському містечку Старосілля. Після того як Алтер ребе відійшов із цього світу, багато хасидів визнали його сина, Мітелер ребе, наступником, але частина хасидів пішла до Старосільського ребе. Лише за часів правління третього Любавицького ребе Цемах-Цедека вдалося об'єднати любавицьку та старосільську гілки Хабаду.
До речі, рабі Аарон користувався любов'ю й повагою навіть серед хасидів Мітелер ребе, які говорили, що Старосільський цадик — «геній, хасид, праве