23 тішрея 5702 року (14 жовтня 1941 року) — Шостий Любавицький ребе, раббі Йосеф-Іцхак, оголошує про написання сувою Тори до зустрічі Мошіаха.
Початок написання сувою було призначено на 20 хешвана, день народження попереднього ребе, раббі Шолома Дов-Бера, однак фактичний початок написання сувою було відкладено до 2 іяра.
24 тішрея 5559 року (4 жовтня 1798 року) — Алтер ребе заарештований і відправлений до свого першого ув’язнення в Петербурзі.
Хасиди Алтер ребе за його вказівкою займалися підтримкою єврейських сімей, які жили в Ерец-Ісраель, для чого 1787 року було засновано організацію «Колель Хабад». Однак противники хасидизму склали донос на Алтер ребе, основною думкою якого було те, що Залман Борухович (Алтер ребе) бунтує проти царя, надсилаючи до Туреччини (тодішнього ворога Росії) великі суми грошей.
Донос подіяв, і в хол hа-моед Суккоту до Ліозно прибув загін поліції, щоб заарештувати Алтер ребе та доставити його до Петербурга.
Алтер ребе не стали заарештовувати одразу, не бажаючи заважати святу, але пізно ввечері 24 тішрея за Алтер ребе все-таки прийшли. Його посадили в чорну карету («чорний воронок» тих часів) і в супроводі озброєної охорони відправили через Вітебськ до Петербурга.
24 тішрея 5561 року (13 жовтня 1800 року) — друге ув’язнення Алтер ребе в Петербурзі.
Після звільнення Алтер ребе з його першого ув’язнення противники хасидизму продовжили боротьбу. Цього разу донос був спрямований не особисто на Алтер ребе, як уперше, а на вчення хасидизму загалом. Стверджувалося, що саме вчення хасидизму суперечить ідеї матеріального царства.
Донос був прийнятий владою, але, на відміну від першого разу, коли до Петербурга «бунтівника» доставили в супроводі солдатів, удруге Алтер ребе вирушив у вільній кареті. Саме ув’язнення також було легшим — першого разу він утримувався у Петропавлівській фортеці, а тепер — у будівлі Таємної ради.
Протягом двох місяців, з 28 тішрея до 27 кіслєва, відбулося понад 20 засідань, у яких брали участь фахівці, що займалися дослідженням релігії, ідей Каббали та літописів Ізраїлю. Алтер ребе доступно відповідав на всі запитання, іноді російською, іноді івритом (у цьому разі його син, раббі Моше, перекладав сказане).
Після двох місяців розслідувань і допитів чиновники переконалися, що Тора хасидизму не суперечить матеріальному царству, і 27 кіслєва Алтер ребе був звільнений із ув’язнення.
24 тішрея 5688 року (20 жовтня 1927 року) — Шостий Любавицький ребе, раббі Йосеф-Іцхак (ребе Раяц), залишає СРСР і оселяється в Ризі (Латвія).
Після того як 12 тамуза ребе Раяц був звільнений з ув’язнення і повернувся додому, стало очевидно, що Євсекція не заспокоїться. Небезпека нового ув’язнення залишалася цілком реальною, і вихід був лише один — виїхати. Завдяки зусиллям групи, яку очолював депутат латвійського сейму Мордехай Дубін, радянська влада дозволила ребе Раяцу виїхати до Риги. Однак дозволу на виїзд членів його сім’ї отримано не було — їх хотіли залишити як заручників, щоб не давати ребе можливості вести антирадянську діяльність.
І хоча дозвіл на виїзд ребе Раяца був великою перемогою, він не побажав виїжджати з країни без сім’ї. Дубін продовжив свої зусилля, і дозвіл на виїзд усіх членів сім’ї ребе було отримано, однак бібліотеку ребе влада вивезти не дозволила. Ребе Раяц заявив, що не залишить країну без бібліотеки, і зрештою зусилля Дубіна дозволили ребе виїхати з СРСР разом із сім’єю та бібліотекою.
Коли в Ризі ребе Раяца запитали про самопочуття після всього, що він пережив, ребе відповів: «Якщо хтось запропонує мені продати за мільярд одну мить майбутніх страждань, я не куплю, а якщо хтось захоче купити в мене за мільярд секунду минулих страждань, я не продам».
24 тішрея 5542 року (13 жовтня 1781 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) Яакова-Йосефа бен Цві hа-Коhена Каца з Полонного.
Раббі Яаков-Йосеф був нащадком відомих рабинів і кабалістів — раббі Шимшона бен Песаха з Острополя, раббі Йом-Това Ліпмана Геллера та раббі Йосефа hа-Коhена — і здобув добру освіту (зокрема, ґрунтовні знання з Каббали).
Спочатку він очолював громаду Шаргорода і був палким противником руху хасидизму, що зароджувався. Однак, зустрівшись із раббі Ісраелем Баал Шем-Товом, він буквально протягом кількох годин став його відданим прихильником і найближчим учнем. Це призвело до конфлікту з громадою, і йому довелося залишити місто. Він очолював громади Рашкова та Немирова і навіть намагався виїхати до Ерец-Ісраель, але безуспішно, а зрештою став спочатку проповідником (магідом), а потім і рабином громади у волинському містечку Полонному.
Раббі Яаков-Йосеф був старшим і найосвіченішим (з талмудичного погляду) учнем Баал Шем-Това, але після смерті вчителя хасидський рух очолив Межирицький магід раббі Дов-Бер із Межирича. Раббі Яаков не став главою жодної хасидської громади, але його твір «Толдойс Яаков-Йосеф» («Розповідь Яакова Йосефа») був першою книгою хасидизму і справив великий вплив на становлення хасидського руху.
Противники хасидизму — міснагдім — скуповували книгу та знищували її. Дійшло навіть до публічного спалення книги (це сталося в Бродах перед будинком раббі Єхіеля-Михаеля зі Злочева). Міснагдім називали книгу «посудиною нечестя, джерелом темряви, вмістилищем усіляких отрут», а хасиди, зі свого боку, заявляли, що «не було на світі книги, рівної цій».
Раббі Йосеф був найстаршим учнем Баал Шем-Това (він був навіть старшим за свого вчителя), і хоча рік його народження точно невідомий, за переказами він прожив 110 років.
24 тішрея 5756 року (18 жовтня 1995 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Хаїма-Занвела Абрамовича (Рибницького ребе).
Засновник рибницької хасидської династії раббі Хаїм-Занвел народився 1902 року в молдавському містечку Ботошани. Його батько помер, коли хлопчикові було три роки, і він виріс при дворі Штефанештського ребе — раббі Матітьягу (реб Матесл), послідовником якого він вважав себе все життя. Реб Матесл замінив йому батька і сам навчав дитину читати й писати. Тут же Хаїм-Занвел потоваришував зі своїм ровесником і майбутнім Скулярським ребе, а поки що — штефанештським хасидом — Лейзером-Зисею Португалом (див. 29 ава). Коли хлопчик підріс, реб Матесл відправив його до знаменитої кишинівської єшиви Цирельсона, де той отримав сміху (аналог рабинського диплома) з рук самого рош-єшиви раббі Єгуди-Лейба Цирельсона.
Хаїм-Занвел одружився з ребецн Суркою і служив рабином у різних містечках Бессарабії, де його й застала Велика Вітчизняна війна. У липні 1941 року його було депортовано румунською окупаційною владою до Рибницького ґетто (Трансністрія), він пережив окупацію і після війни залишився в Рибниці, де здобув серед єврейського та неєврейського населення відомість як чудотворець. Його спосіб життя разюче відрізнявся від загальноприйнятого в післявоєнний радянський час, передусім своїм аскетизмом.
Раббі Хаїм-Занвел проводив у молитві щодня по 6–8 годин, приблизно з третьої години ночі посипаючи голову попелом, приділяв велику увагу частим обмиванням та іншим очисним ритуалам, зокрема голодуванню і депривації сну (простіше кажучи, не дозволяв собі заснути). Також він щодня, незалежно від погоди, занурювався в Дністер. У місцевій єврейській громаді раббі Хаїм-Занвел виконував ролі моhеля, різника та кантора в одній особі. Він приймав тисячі відвідувачів щороку, переважно молдовських та українських євреїв. Це був справжній хасидський цадик, який дивом зберігся в Радянському Союзі. Багато сімей намагалися відвідати його хоча б раз на рік, і така практика тривала й після його переїзду до США.
У 1972 році Рибницький ребе отримав дозвіл на виїзд до Ізраїлю та оселився в Єрусалимі, а ще через рік перебрався до Брукліна, де на той час уже жив його друг дитинства Скулярський ребе та деякі інші послідовники Ружинської династії. Після смерті дружини раббі Хаїм-Занвел вів напівкочовий спосіб життя, переїжджаючи з громади до громади, від Флориди до Каліфорнії, доки його стан здоров’я не погіршився і він не оселився в єврейському поселенні Монсі у штаті Нью-Йорк, де опинився під опікою громади. Тут у нього швидко з’явилися послідовники, і він навіть заснував дві Рибницькі синагоги: у Монсі та в бруклінському районі Боро-Парк (там само, де розташована і штаб-квартира Хабаду — «Севен севенти»).
25 тішрея 5571 року (23 жовтня 1810 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Леві-Іцхака бен Меїра Дербаремдикера з Бердичева.
Раббі Леві-Іцхак бен Меїр народився в містечку Гусаков і походив зі старовинного рабинського роду. Будучи ще досить молодим, за пропозицією свого наставника, раббі Шмуеля (Шмельке) з Нікольсбурга, він вирушив до Межирича і став одним з учнів раббі Дов-Бера з Межирича (Межирицького магіда). Пізніше він працював у Литві та Україні й був засновником хасидизму в центральній Польщі.
Раббі Леві-Іцхак був одним із найулюбленіших народом цадиків, заслуживши прізвисько «захисник Ізраїлю», тому що в будь-якому непривабливому вчинку єврея він намагався побачити щось добре. Під час молитви він часто звертався до Творця, називаючи Його мовою їдиш «дер Баремдикер» («милосердний»), і це звертання стало прізвищем його нащадків (деякі з них до недавнього часу жили в Одесі).
Раббі Леві-Іцхак був рабином у кількох містах, але останні 25 років свого життя обіймав посаду рабина міста Бердичева. Він не став засновником династії, однак мав багато учнів, найвідомішим із яких був Яаков-Іцхак hа-Леві Горовіц «Провидець із Любліна». За хасидським переказом, після смерті раббі Леві-Іцхака в Бердичеві більше не було міського рабина — усіх, хто обіймав цю посаду, називали море hораа («учитель»).
Раббі Леві-Іцхак похований у Бердичеві, і його могила й досі є місцем паломництва хасидів.
25 тішрея 5600 року (3 жовтня 1839 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Моше Софера (Хатам Софер) із Пресбурга.
Раббі Моше був відомим галахічним авторитетом і лідером ортодоксального єврейства, відомим у єврейському світі як Хатам Софер, за назвою однієї з його книг.
Хатам Софер обіймав посади рабина в моравському місті Дрежниці та прусському Маттерсдорфі, а з 1806 року став рабином Пресбурга (Братислава, нині Словаччина, тоді — Угорщина), де на той час була найбільша єврейська громада Угорщини. Раббі Моше обіймав цю посаду до кінця життя, заснувавши в Пресбурзі знамениту єшиву, найбільшу від часів вавилонських академій.
Хоча раббі Моше був противником нових методів навчання, запропонованих лідерами реформістів, він не заперечував проти вивчення світських наук, якщо це не заважає традиційному способу життя і служить для заробітку на прожиття. У своїй боротьбі з лідерами реформістів раббі Моше використовував досить незвичайні для того часу методи — їдкі дотепні епіграми та яскраві гасла, на кшталт: «Потрібно більше сміливості, щоб посилювати суворість, а не полегшувати».
Також Хатам Софер поклав край палким дебатам щодо того, чи можна вважати «Шулхан арух» остаточним авторитетним зводом законів, і відтоді повне підпорядкування настановам «Шулхан арух» стало однією з основоположних доктрин ортодоксального юдаїзму.
26 тішрея 5589 року (4 жовтня 1828 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Ашера бен Аhарона Перлова зі Століна.
Раббі Ашер був сином знаменитого раббі Аhарона «Великого» (Аhарон hа-Гадоль) із Карліна — засновника карлінської хасидської династії. Після відходу з цього світу батька рух очолив учень раббі Аhарона — раббі Шломо бен Меїр hа-Леві, який був духовним наставником багатьох хасидських цадиків, зокрема й раббі Ашера. Раббі Ашер оселився в містечку Століні (поблизу Карліна), і відтоді карлінські хасиди стали відомі також як столінські (карлін-столінські). Як «глава секти» він був заарештований 1798 року, а після звільнення знову оселився в Карліні.
27 тішрея 5502 року (25 жовтня 1742 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Елазара бен Шмуеля Рокеаха.
Раббі Елазар народився у Кракові, в родині, що вела своє походження від царя Давида. Його батьком був раббі Шмуель-Шмельке Маргаліот, який очолював громади польських містечок Ліска та Макова, а ім’я хлопчик отримав на честь свого великого прадіда — знаменитого кабаліста раббі Елазара бен Єгуди бен Клонімуса з Вормса.
Раббі Елазар очолював громади Макова та Тарнува, а потім переїхав до Бродів. Розповідають, що за 20 років перебування тут раббі Елазара жодна жінка в місті не мала викидня і жодна з них не мала проблем під час пологів.
Із Брод раббі Елазар вирушив до Амстердама, де (кажуть, на прохання короля Нідерландів) разом із рабином із Белза допомагав голландцям позбутися епідемії, яка загрожувала країні. Після молитви раббі Елазара небезпека відступила, і уряд Нідерландів на знак подяки випустив пам’ятну монету з профілем раббі Елазара та текстом псалмів.
Раббі Елазар очолював амстердамську громаду п’ять років, борючись тут із послідовниками лжемесії Шабтая Цві. В Амстердамі він видав свою головну книгу — «Маасе Рокеах» із кабалістичними коментарями до Тори та Талмуду. Назву він запозичив із книги великого кабаліста раббі Елазара Рокеаха, щоб підкреслити безперервність традиції передачі знань.
Потім раббі Елазар вирушив до Ерец-Ісраель, де очолив єврейську громаду Святої землі. Вирушаючи до Ерец-Ісраель, раббі Елазар розраховував зустріти тут одного з найвидатніших учнів Баал Шем-Това — раббі Нахмана з Городенки, щоб разом із ним привести у світ Мошіаха. Однак, прибувши до країни, він дізнався, що раббі Нахман терміново вирушив до Європи. Своєю чергою раббі Нахман, почувши, що раббі Елазар прибув до Ерец-Ісраель, терміново повернувся, але, на жаль, поки він дістався до Святої землі, раббі Елазар, проживши в Ерец-Ісраель один рік, відійшов із цього світу.
Нащадком раббі Елазара був раббі Сар-Шалом із Белза, засновник белзького хасидизму.
28 тішрея 5587 року (29 жовтня 1826 року) — арешт Мітелер ребе.
Від часу появи засновника хасидизму раббі Баал Шем-Това минуло вже майже сто років, змінилося третє покоління хасидів, а противники хасидизму не заспокоювалися. На раббі Дов-Бера (Мітелер ребе), сина Алтер ребе, так само, як і на його батька, було складено донос про те, що він допомагає грошима турецькому султану. Влада не надто повірила цьому, але для порядку все-таки вирішила викликати главу Хабаду з Любавичів, де він проживав, до Вітебська, де перебувала резиденція генерал-губернатора.
У перші дні слідства Мітелер ребе перебував під арештом, однак йому дозволяли спілкуватися з хасидами, і він навіть написав у цей час маймор (лекцію-проповідь на тему хасидизму). Через кілька тижнів ребе випустили на свободу до завершення розгляду справи, а 10 кіслєва його звільнили, і цей день відтоді відзначається хасидами як веселе свято.
29 тішрея 3450 року (312 рік до н. е.) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященника раббі Шимона hа-Цадика (Шимона Праведника).
У талмудичному трактаті «Піркей Авот» раббі Шимон названий одним із останніх «із плеяди мужів Великого зібрання» (аншей Кнесет hа-Гдола). Велике зібрання — рада старійшин і пророків на чолі з Езрою-писарем. Серед його членів були Даніель, Мордехай, Нехемія, Хананія, Мішаель, Азарія та інші. Ця рада функціонувала близько тридцяти років і налічувала 120 членів. Згодом функції цієї ради перебрав Санѓедрін, який складався із сімдесяти одного мудреця.
Мужі Великого зібрання встановили свято Пурім, запровадили звичай публічного читання Тори, а також порядок і систему її читання, розділивши текст за кількістю тижнів у році таким чином, щоб протягом року була прочитана вся Тора. Мужі Великого зібрання записали пророцтва 12 «малих» пророків, а також книги Єхезкеля, Даніеля та Естер.
Раббі Шимону належить відомий вислів: «На трьох засадах тримається світ: на Торі, на молитві та на добрих справах». Протягом 40 років він був первосвященником Храму (тобто 40 разів входив до Святая святих і вимовляв там «Шем hа-Мефораш» — невимовне ім’я Б-га, залишаючись при цьому живим. У пізніші часи бували періоди, коли первосвященники змінювали один одного щороку, оскільки були не в змозі витримати перебування у Святая святих і вимовляння Б-жественного імені). Крім того, усі роки його життя в Храмі, як і раніше, відбувалося ще багато чудес, які свідчили, що Шхіна (Б-жественна присутність) усе ще перебуває в Храмі. З його смертю чудеса остаточно припинилися.
Під час облоги фінікійського міста Цур (сучасний Тір) Александр Македонський вимагав від усіх місцевих народів постачати його військо провіантом і підкріпленням, на що єрусалимська влада відповіла відмовою, оскільки вже дала клятву вірності перському царю. Захопивши Цур, Александр, підбурюваний доносами сусідніх народів (тих самих самаритян), рушив на Єрусалим, бажаючи покарати євреїв за непослух. Почувши про наближення біди, раббі Шимон на чолі делегації почесних мешканців Єрусалима вийшов назустріч уславленому завойовнику, щоб умилостивити його.
Зустріч відбулася в Шаронській долині. І тут сталося несподіване: Александр, зіскочивши з колісниці, схилив коліно перед первосвященником. «Образ цієї людини не раз являвся мені в битвах і віщував перемогу», — пояснив цар приголомшеним македонянам. Переказ розповідає, що Александра провели до Єрусалима, де він обсипав євреїв царськими милостями і, відвідавши Храм, визнав його архітектуру та оздоблення гідними уваги, «лише» порадивши поставити десь на видному місці його царський бюст. Священники запропонували натомість дещо інше, на їхню думку, важливіше для увічнення пам’яті великого Александра: усіх хлопчиків, які народяться цього року, назвати його ім’ям. Полководець погодився, і так ім’я Александр увійшло до числа єврейських імен.
Могила раббі Шимона в Єрусалимі — місце паломництва євреїв у свято Лаг ба-Омер.
29 тішрея 5269 року (23 вересня 1508 року) — Йорцайт (річниця відходу з цього світу) раббі Іцхака бен Єгуди Абраванеля.
Родина Абраванель, яка вела своє коріння від царської династії Давида, проживала на території Піренейського півострова від часів руйнування Другого Храму, і найвідомішим її представником став раббі дон Іцхак бен Єгуда.
Раббі Іцхак народився 1437 року в Лісабоні (Португалія) і успадкував від батька посади державного фінансиста та скарбника португальського короля. Однак 1483 року, коли його звинуватили в підтримці заколоту проти короля, дон Іцхак був змушений утекти до Іспанії, де вступив на службу до королів Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської як відкупник. Раббі Іцхак був одним з організаторів експедиції Колумба і 1492 року разом з Авраhамом Сеньйором, який також мав великий вплив при дворі, безуспішно намагався домогтися скасування едикту про вигнання євреїв. Скасувати указ не вдалося, але дон Іцхаку, єдиному з євреїв, було дозволено залишитися в королівстві, не змінюючи віри. Він відмовився від цієї «честі» та поїхав до Неаполя, де місцевий король призначив його на посаду, аналогічну іспанській. На жаль, під час вигнання з Іспанії родину Абраванеля спіткала трагедія — його маленького онука викрали та віддали на виховання до монастиря, звідки він вийшов досить відомим католицьким проповідником та інквізитором.
У 1503 році Абраванель оселився у Венеції, де прожив до самого відходу з цього світу. Окрім слави фінансового генія, раббі Іцхак бен Єгуда був відомий як видатний учений і коментатор Тори (коментарі, написані ним у Венеції, були видані там же, але лише після його смерті, у 1579 році).