Кілька років тому на Голанських висотах, лише за пів години їзди від озера Кінерет, для відвідувачів відкрили чудовий комплекс давньої синагоги, заснованої близько півтори тисячі років тому. Бедуїни-кочівники, які жили тут у минулому, дали цьому місцю назву «Умм-ель-Канатир», що означає «мати арок», за вражаючими арками, які вони помітили біля місцевого римського джерела. Першими це місце виявили учасники експедиції Лоуренса Оліфанта, британського дипломата, який об’їжджав Землю Ізраїлю близько ста двадцяти років тому. Коли він уперше натрапив на це місце, то побачив лише величезну купу зруйнованого каміння.
Значний перелом у розумінні цієї пам’ятки відбувся 2003 року, коли розпочалися масштабні розкопки за безпрецедентною технологічною методикою. Замість того щоб покладатися на виснажливу ручну працю землекопів, археологи встановили інноваційний кран, який пересувався спеціальними рейками. Розчищення та переміщення каміння виконувалися майже повністю дистанційно. Кожен відкритий камінь піднімали з надзвичайною обережністю, йому присвоювали ідентифікаційний номер, а в деякі камені навіть вбудували цифровий штрих-код, що містив повну інформацію про їхні характеристики. Завдяки просторовому скануванню з висоти вдалося отримати всеосяжний огляд усієї пам’ятки. Це був перший випадок в історії археології, коли передові технології зі світу інженерії застосували під час розкопок.
Первісна назва давнього поселення, яке розташовувалося тут, сьогодні нам невідома, але цілком зрозуміло, що це було процвітаюче єврейське село талмудичної доби. Коли Оліфант прийшов до руїн, перед його очима не було жодного відчутного доказу того, що ця будівля призначалася для молитви. Він розглядав тесане каміння й припустив, що це синагога, але правильність його припущення підтвердилася лише після сучасних розкопок.
Під час розчищення будівлі виявили чудовий кам’яний кіот (хейхал), у якому містився арон-кодеш. Будівлю прикрашено рельєфами із зображеннями храмових менор, лулавів та інших єврейських символів. Фасад арон-кодешу був звернений на південь, у бік Єрусалима. Помітно, що мешканці цього місця вклали в цю громадську будівлю значно більше коштів, ніж у власні оселі.
Ще одну захопливу знахідку виявили під підлогою синагоги: археологи знайшли близько 7500 монет візантійського періоду, тобто доби Талмуду, із зображенням імператора Юстина II. Саму підлогу залили безпосередньо поверх цих монет. Ця знахідка свідчить про давній єврейський звичай розсипати монети перед заливанням підлоги — звичай, який допомагає дослідникам із великою точністю датувати історичні об’єкти.
Чудова будівля була зруйнована сильним землетрусом 749 року н. е., приблизно через 200 років після її спорудження. Коли дослідники прийшли сюди в останні роки, перед ними постала величезна купа руїн. Унікальність нинішньої реконструкції полягає в тому, що завдяки передовим комп’ютерним технологіям реставратори змогли встановити кожен камінь із хейхалу арон-кодешу точно на його первісне місце. Це інженерне досягнення вважається світовим прецедентом. Поряд із реконструкцією хейхалу було відновлено й стіни будівлі, а пам’ятка стала популярним туристичним центром. Сьогодні це найдавніший арон-кодеш у світі. Держава Ізраїль вклала в проєкт величезні кошти, щоб на очах усього світу довести існування безперервного єврейського поселення на Голанських висотах ще близько тисячі п’ятисот років тому.
У цю пору року ми вивчаємо особистість Авраѓама-авіну. Рабі Моше Софер, відомий також як Хатам Софер, один із видатних мудреців Угорщини, який жив близько 200 років тому, порушує у своїй книзі цікаве питання. Він дивується, як Авраѓам-авіну віддав свою душу в Ур-Касдимі, боровся з Німродом і розбив його ідолів, а коли прибув до землі Кнаан, де під кожним розлогим деревом панувало ідолопоклонство, ми не знаходимо згадок про те, щоб він боровся з ідолами.
Відома розповідь про розбиття ідолів у домі Тераха та про те, як Авраѓама кинули до вогняної печі, показує нам людину, яка самовіддано боролася проти ідолопоклонства. Але після прибуття до землі Кнаан ця войовничість зникає, наче її ніколи й не було. У Землі Ізраїлю Авраѓам поводиться м’яко й терпляче: купуючи печеру Махпела, він вклоняється синам Хета, а ще раніше укладає мирний союз з Авімелехом. Немає й сліду фанатизму чи відкритої війни. Що спричинило таку драматичну зміну?
Це можна пояснити тим, що на початку свого шляху, охоплений захопленням Творцем, який відкрився йому, Авраѓам не міг терпіти ідолопоклонників та їхнього заробітку на обмані за допомогою ідолів, а тому вступив у відкриту боротьбу, готовий до самопожертви. Але згодом Авраѓам переконався, що шлях фанатизму й війни не допомагає наблизити людей до віри. Навіть велике диво його порятунку з вогняної печі, яке мало стати для народу неспростовним доказом, не переконало жодного мешканця Ур-Касдима приєднатися до нього. Коли він залишив своє місто, його супроводжували лише найближчі члени родини: батько Терах, племінник Лот і дружина Сара.
Виходячи з цього, Авраѓам у Харані зрозумів, що шлях примусу, фанатизму й відкритих чудес не змінює сердець. Діяти потрібно м’якими методами. Відтоді в його підході стався перелом, про що розповідає Тора, описуючи його вихід із Харана разом із «душами, які вони придбали в Харані» (Берешит, 12:5). Раші пояснює, що Авраѓам і Сара наближали чоловіків і жінок, приводячи їх під крила Шхіни.
Цей підхід Авраѓам ще більше вдосконалив у Землі Ізраїлю, як написано: «І прикликав там ім’я Г-спода, Б-га вічного» (Берешит, 13:4). Раші пояснює, що за допомогою гостинності, їжі та пиття Авраѓам спонукав людей благословляти Г-спода й усвідомлювати, що світ належить своєму Творцеві. Ба більше, Авраѓам не лише утримувався від боротьби з нечестивцями, а й захищав їх. Коли Г-сподь повідомляє йому про гріхи Сдома (Содома) й Амори, Авраѓам молиться за їхній порятунок і навіть веде запеклу суперечку заради них. Це поворот на 180 градусів порівняно з його первісним шляхом в Ур-Касдимі.
Саме тому події в Ур-Касдимі не згадуються безпосередньо в Письмовій Торі. Тора не зосереджується на методі «відвертайся від зла», який не дав плодів, а навчає нас діяти за принципом «роби добро». Саме тому історія Авраѓама починається з наказу «Лех леха» («Іди собі»).
Натяк на це міститься у словах Рамбама в «Законах про ідолопоклонство», де описано, як Авраѓам розпочав свій шлях зі суперечок і розбиття ідолів в Ур-Касдимі, що призвело до спроби вбити його та його втечі до Харана. Лише в Харані та в землі Кнаан він почав переходити з місця на місце й шукати шляхи до людських сердець, звертаючись до людей із любов’ю та милосердям. Авраѓам зрозумів, що світові після Потопу потрібні не осуди й докори, а обійми та зближення.
Близько чотирьох поколінь тому єврейський народ пережив жахливе потрясіння. Уся громадська й духовна структура Європи після Голокосту впала й перетворилася на купу руїн. Нечисленні євреї, які вціліли, блукали, розтерзані болем і зневірені щодо майбутнього свого народу. У ті похмурі дні Любавицький Ребе взяв на себе керівництво хасидизмом Хабад і поставив собі за мету відбудувати споруду «Кнесет Ісраель» (єврейського народу). Ребе навчав, що відновлення єврейського дому здійснюється не криками, протестами чи суперечками, а дбайливим і терплячим збиранням камінь за каменем, виходячи з глибокої віри в те, що кожен єврей — невід’ємна частина цілісної споруди. Лише завдяки любові й милосердю ми зможемо виправитися та відбудуватися заново.