28 тамуза 5653 року (10 липня 1893 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Єгуди-Лейба Слоніма, сина ребецн Менухи-Рохл, доньки другого Любавицького Ребе — Мітелер ребе.
Рабі Єгуда-Лейб народився у 5592 році (1832) у Любавичах і був первістком ребецн Менухи-Рохл. У 13 років він разом із батьками здійснив алію (переїхав, говорячи сучасною мовою, «на постійне місце проживання» до Ерец-Ісраель), причому день народження і обряд бар-міцви відзначали безпосередньо на кораблі, що прямував до берегів Святої землі.
У 18 років Єгуда-Лейб повернувся до Любавичів до третього Любавицького ребе — рабі Менахема-Мендла (ребе Цемах Цедека) і провів там деякий час, але більшу частину свого життя він прожив у Хевроні разом зі своєю матір’ю. Ребецн Менуха-Рохл (вона була відома у Хевроні як «бабуся») користувалася великою повагою, і на її честь було збудовано синагогу та відкрито мікву, а їхній дім став хасидським центром Хеврона. За вказівкою ребе Цемах Цедека рабі Єгуда-Лейб був призначений одним із опікунів навчального центру «Колель Хабад» і залишався на цій посаді до кінця своїх днів.
Незадовго до свого відходу з цього світу рабі Єгуда-Лейб переїхав до Тверії. Там, у цьому місті, на кладовищі, розташованому на березі озера Кінерет, він і похований.
28 тамуза 5601 року (17 липня 1841 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Мойше Тейтельбаума з містечка Шаторальяуйхей (Угорщина).
Рабі Мойше — один з учнів знаменитого хасидського цадика Яакова-Іцхака га-Леві Горовіца «га-Хозе мі-Люблін» («Провидець із Любліна») і автор книги «Йісмах Моше», став засновником угорської хасидської династії, нині відомої як сатмарські хасиди.
29 тамуза 4865 року (13 липня 1105 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) найвидатнішого коментатора Тори — рабі Шломо Іцхаки (Раші).
Раші («Рабейну Шломо Іцхаки» — «Наш учитель Шломо, син Іцхака») народився у містечку Труа у 1040 році в шанованій єврейській родині, яка виводила свій родовід через мудреців Талмуду рабі Йоханана Сандлара і Гілеля Старшого до царя Давида. Першим його вчителем був батько, рабі Іцхак, а потім юнак переїхав до Вормса і Майнца, де навчався під керівництвом відомих мудреців рабі Яакова бен Якара та Іцхака бен Єгуди. У 25 років, уже будучи відомим єврейським ученим, Раші повернувся до рідного Труа, де й провів усе життя. Тут він заснував єшиву, що стала головною у Північній Франції та Німеччині.
У всьому єврейському світі як учні, так і вчителі сприймають його коментарі до Тори, книг пророків і Талмуду як найважливішу допомогу в розумінні цих текстів. Більше того, на коментарях Раші ґрунтуються численні праці пізніших коментаторів. Ребе у своєму циклі «Сіхот Раші» («Бесіди про коментарі Раші») неодноразово демонстрував, як просте, на перший погляд, розуміння тексту великим коментатором насправді включає багато рівнів тлумачення і часто допомагає розв’язати труднощі, що виникають у тексті, а також за допомогою простих слів, узятих із мідрашів, пропонує нові інтерпретації прочитаного. Цікаво, що хоча Раші й обіймав посаду рабина Труа, на життя він заробляв виноробством, і, відповідно, всі ці вражаючі тексти писав у вільний час.
Синів у Раші не було, але його доньки мали незвичайні для жінок знання Талмуду, і одна з них навіть допомагала батькові у складанні коментарів. Чоловіки трьох доньок Раші були видатними талмудистами, а з онуків найбільш відомі рабі Шмуель бен Меїр (Рашбам) і рабі Яаков бен Меїр Там.
Останні роки життя рабейну Шломо Іцхаки припали на період Першого хрестового походу, коли загинули багато його родичів і друзів.
1 ава 1657 року (2104 рік до н. е.) — води всесвітнього Потопу почали спадати.
У цей день у раніше безкрайньому океані з’явилися перші острівці суші. Вершини гір, які раніше були приховані шаром води у 15 амот (11 метрів), піднялися над водою, і це стало остаточним підтвердженням завершення Потопу.
1 ава 2487 року (1273 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященника Аѓарона, брата Моше-рабейну та пророчиці Мір’ям.
Аѓарон — перший коѓен га-гадоль (первосвященник) Храму і великий миротворець, пішов із цього світу у віці 123 років. Його йорцайт описаний у Торі, і це єдина в цій книзі згадка такого роду.
Великий кабаліст Арізаль (рабі Іцхак Лурія Ашкеназі) говорив, що у попередньому житті Аѓарон був Араном, братом Авраѓама. У пізніші часи його душа поверталася в тілі пророка Яавеца (він же — суддя Отніель бен Кеназ), судді і пророка Толи бен Пуа, пророка Шмуеля, Авії, сина царя Йеровама, первосвященника Урії, убитого царем Єгоякимом (як відплата за те, що Аѓарону вдалося уникнути смерті під час виготовлення Золотого тельця), і в пророка Захарію. Душа ж дружини Аѓарона, Елішеви, згодом втілилася в душі Бат-Шеви, дружини царя Давида і матері царя Шломо.
Нащадки Аѓарона — коѓени (носії прізвищ Кац, Коган, Каганов, Коѓен, Раппопорт тощо) — єдині, хто мав право здійснювати жертвоприношення в Храмі.
1 ава 2516 року (1244 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) первосвященника Елазара бен Аѓарона, племінника Моше-рабейну та пророчиці Мір’ям.
Елазар був третім із чотирьох синів первосвященника Аѓарона. Двоє старших синів Аѓарона — Надав і Авіѓу — померли, і після відходу з цього світу батька Елазар сам став первосвященником. Дружиною Елазара була донька Путіеля, одного з керівників коліна Йосефа. А син Елазара — той самий Пінхас, про якого йдеться в однойменному розділі тижневої Тори.
Наші мудреці кажуть, що перша з книг Пророків — книга Єгошуа — була розпочата самим Єгошуа бін-Нуном, але завершена і відредагована вона була Елазаром і Пінхасом.
2 ава 5689 року (2 серпня 1929 року) — візит шостого Любавицького ребе, рабі Йосефа-Іцхака (ребе Раяц), на Святу Землю.
Під час поїздки ребе Раяц разом із рабі Шмуелем Гурар’є, чоловіком своєї старшої доньки, провів два тижні в Ерец-Ісраель, відвідавши Єрусалим, Афулу, Тверію, Цфат, Мерон, Хеврон, Тель-Авів, Бней-Брак і Петах-Тікву.
Під час відвідування Хеврона ребе Раяц, звичайно, захотів побувати в печері Махпела — місці поховання наших праотців і праматерів. У ті роки євреям і християнам, як «невірним», був заборонений вхід до мечеті, розташованої саме над внутрішньою печерою з могилами патріархів (Махпела сама є печерою, але всередині неї є ще одна печера, звідси і назва — «подвійна»). Проте хевронським євреям вдалося домогтися для Ребе та його супроводу права відвідати мечеть, і ребе Раяцу навіть дозволили пройти через вхід, який називався «Ворота Яакова» (у ті роки євреям прохід через нього був категорично заборонений).
Усе це стало можливим завдяки організаторові візиту — рабі Еліезеру-Дану Слоніму, який тоді був керівником банку в Хевроні.
3 ава 5408 року (22 липня 1648 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) внаслідок кідуш га-Шем (мученицької смерті в ім’я Всевишнього) рабі Шимшона бен Песаха з Острополя.
Єврейський хроніст Натан із Ганновера розповідає: «І був серед них (жителів Полонного) чоловік розумний і проникливий, Б-жественний кабаліст на ім’я Шимшон з Острополя, до якого щодня з’являвся ангел-вісник і навчав його таємної мудрості… І сказав ангел-вісник Шимшону ще задовго до катастрофи, щоб євреї взяли на себе велике покаяння, аби пом’якшити фатальний вирок небес. І проповідував він багато разів у синагозі, закликаючи народ до покаяння, — і справді було велике покаяння в усіх містах, але було вже пізно, бо вирок уже був підписаний». Коли козаки увірвалися до міста, рабі Шимшон, знаючи, що порятунку немає, зібрав євреїв у синагозі, де всі вони загинули, освятивши Його Ім’я.
Нащадками рабі Шимшона були знаменитий дотепник, «єврейський Ходжа Насреддін», Гершеле з Острополя, а також рабі Яаков-Йосеф бен Цві га-Коѓен Кац із Полонного — найстарший із учнів засновника хасидизму рабі Ісраеля Баал Шем-Това.