15 РЕЧЕЙ, ЯКІ ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ХРАМ
1. Івритом Храм називається «Бейт ѓа-Мікдаш» — «Дім святості».
2. Сутність Храму виражена словами «Місце поцілунку землі й небес», оскільки Б-г найближче до землі саме в цьому місці.
3. У Першому Храмі було 13 воріт — для кожного з колін Ізраїля і один вхід для тих, хто не знав точно, до якого коліна належить.
4. На відміну від звичайних будівель, вікна у Храмі розширювалися від внутрішньої стіни до зовнішньої.
5. У Другому Храмі в Святая Святих уже не було Ковчега Завіту, однак первосвященник, входячи туди, мав подумки уявляти собі Ковчег на його місці.
6. Підлога в Храмі була мармурова, з чорних і білих плит, викладених у шаховому порядку і символізувала, що і добро, і те, що ми сприймаємо за зло, — все походить від Єдиного Б-га.
7. Коли підлога Храму забруднювалася, труба з водою, що проходила через Храм, затикалася, вода розливалася й заливала підлогу. Бруд швабрами зганяли в каналізацію, і підлога знову сяяла чистотою (приблизно так само підлоги в Ізраїлі миють і зараз).
8. Коѓени поділялися на 24 зміни, кожна з яких служила у Храмі приблизно 2 тижні на рік. Решту часу вони займалися звичайними господарськими справами. Після руйнування Другого Храму більшість коѓенів переселилися на північ Галілеї, і аж до приходу хрестоносців у тамтешніх синагогах щоденно проголошувалося, яка зміна сьогодні мала б служити у Храмі. Наразі відомі списки 11 із 24 цих змін.
9. Пандус на жертовнику був необхідний, тому що, згідно з Торою, не можна підніматися на жертовник Храму сходами, «щоб не відкрилася нагота твоя на ньому». Для цього ж у коѓенський одяг входили штани (при тому, що більшість людей стародавнього світу штанів не знала).
10. Цілий рік на жертовнику горів вогонь. Тора розповідає, що в Першому Храмі це був вогонь, який упав з небес при освяченні Храму, і мудреці повідомляють, що цей вогонь лежав на жертовнику, подібно до лева — символізуючи народ Ізраїля, повний сил, що спокійно перебуває у своїй країні.
11. Десять чудес, явних для всіх, постійно відбувалися в Храмі. Серед них такі: жодна муха не з'являлася там, де розбирали туші жертв; жоден вітер не міг похитнути стовп диму, що піднімався від жертовника вертикально вгору; жоден дощ не міг загасити вогонь на жертовнику; на Йом-Кіпур люди стояли так тісно, що між ними не було просвіту, але коли вони падали ниць, навколо кожного утворювався вільний простір шириною в лікоть.
12. Попри те, що сьогодні Храм перебуває в руїнах через наші гріхи, кожна людина зобов'язана відчувати перед ним благоговійний страх точно так само, як у дні, коли Храм стояв у своїй повній величі. Тому ніхто не має права зайти далі, ніж дозволяється, або сісти на території Храмового двору, або поводитися легковажно навпроти місця, де стояли Східні ворота.
13. Після захоплення римлянами Єрусалима начальнику аравійських кінних найманців Пангару було наказано зруйнувати Храм до основи. Пангар же вирішив залишити маленький фрагмент західної стіни, для нагадування про велич і міць Риму. За порушення наказу Пангар був страчений, а Західна стіна так і залишилася стояти.
14. В основі празької Альтнойшул (Старо-Нової синагоги), за переказом, знаходяться камені Храму.
15. Мудреці кажуть, що в день руйнування Храму народився Мошиах.
ДЕНЬ, КОЛИ НЕ КАЖУТЬ «ШАЛОМ»
Місяць ав узагалі важко віднести до категорії «це добре для євреїв», і обізнані люди, наприклад, наполегливо радять тим, хто втягнутий у судовий процес, постаратися уникнути ухвалення судового рішення аж до кінця ава, або, у крайньому разі, відкласти його хоча б до завершення 9 ава, але 9 ава — це апогей національної трагедії, день, Гірше-Якого-Просто-Не-Придумати.
Причому за останні два з половиною століття цей день став символом не лише національної трагедії, а й національної ідентифікації. Річ у тім, що в другій половині XVII століття, коли виник рух Шаббтая Цві, його керівник скасував піст Дев'ятого ава, оголосивши його святковим днем, та й реформістський рух протягом тривалого часу також не визнавав Дев'яте ава днем жалоби, тому наразі дотримання цього посту стало ознакою прихильності до справжнього (ортодоксального) юдаїзму.
Загальним правилом жалоби Дев'ятого ава є прирівнювання її до жалоби за найближчим родичем. Починається вона із заходом сонця в день, що передує дев'ятому числу, і триває до появи зірок у день Дев'ятого ава.
Остання трапеза перед початком посту (називається сеуда-мафсекет, «розділова трапеза») має починатися з вареного яйця — традиційного символу скорботи та їжі скорботних, яке занурюють у попіл, як нагадування про спалений Храм. Цю трапезу бажано їсти на самоті або ще з однією людиною за столом (якщо за столом виявиться троє дорослих чоловіків, то після трапези доведеться промовляти спільне благословення — зімун, а перед Дев'ятим ава це робити не рекомендують).
Однак, якщо переддень Дев'ятого ава (або саме Дев'яте ава, як цього року) припадає на суботу, то сеуду-мафсекет не роблять і можна їсти й пити (зокрема їсти м'ясо й пити вино, оскільки це буде суботній день) практично до самого початку посту.
Протягом усього посту наказано дотримання таких правил:
повне утримання від їжі й пиття;
утримання від купання (можна лише споліскувати руки в гігієнічних цілях);
утримання від інтимних стосунків;
утримання від користування пахощами й притираннями (парфумерією);
заборона носити шкіряне взуття;
не прийнято працювати чи займатися справами (або, якщо ці справи невідкладні, то ними займаються з другої половини дня);
першу половину дня (починаючи з вечора попереднього дня) слід сидіти на підлозі або на низенькій лавці;
заборонено вивчати Тору, бо вона є джерелом радості. Можна читати й вивчати лише тексти, пов'язані з вираженням скорботи й горя.
Увечері, напередодні Дев'ятого ава, до синагоги приходять у тканинних капцях або гумовому взутті (цього року капці залишають у синагозі з п'ятниці).
Після вечірньої молитви всі сідають на низенькі лавочки й при скупому освітленні читають найжалобнішу книгу Танаха, книгу «Ейха» (Плач Ірмії) і жалобні елегії, які називаються кінос.
Із синагоги розходяться, не вітаючи одне одного (слово «шалом» одного кореня зі словом «шлемут» (досконалість), а якраз цього дня ми від неї ой як далекі). Те саме й вранці. Загалом, Дев'ятого ава при зустрічах-прощаннях обмежуються кивками, але якщо з вами вітається людина, не знайома з цим звичаєм, потрібно відповісти на її привітання, не виражаючи, однак, надмірної радості й даючи їй зрозуміти, що «зараз не той час».
Під час ранкової молитви не надягають тфілін і талес, але роблять це під час денної молитви. Наприкінці Дев'ятого ава здійснюють кідуш левоне (благословення місяця) і влаштовують трапезу, однак пити вино й їсти м'ясо все одно не можна аж до полудня наступного дня (це пов'язано з тим, що хоча Храм і був спалений дев'ятого числа, але вогонь палав до полудня наступного дня).