СУКОТ: З МИЛИМ РАЙ І В ШАЛАШІ
Старий жарт говорить, що суть усіх єврейських свят можна висловити однією фразою: «Вони хотіли нас винищити, у них це не вийшло, тож давайте добре попоїмо!». У випадку ж Сукот виходить трохи інакше: «Ми заслуговували на покарання, але нас, здається, пробачили, тож давайте гарненько відзначимо цю справу!»
Після днів суду, каяття та спокути настає час веселощів — свято Сукот, яке наші мудреці називають «зман сімхатейну», «час нашої радості». «П'ятнадцятого дня сьомого місяця — свято Сукот, сім днів для Господа. Першого дня — священне зібрання: не робіть жодної роботи. Сім днів приносьте вогняну жертву Господу; восьмого дня нехай буде у вас священне зібрання, приносьте вогняну жертву Господу; це — святкове зібрання, не робіть жодної роботи». Так сказано про це свято в Торі. — А все інше, як говорив у таких випадках рабі Аківа, — коментарі.
Перші сім днів названі «Сукот», оскільки в ці дні заповідано жити в шалашах. «Шалаш» івритом — «сука» (наголос на «а»); «шалаші» — сукот». Церковнослов'янською мовою шалаші називаються «кущами», відповідно назву свята перекладали як «Кущі» — мабуть, звідси й пішли таємничі «єврейські Кучки», з якими в Одесі пов'язують кожне єврейське свято, а також очікування потепління та похолодання.
Восьмий («шміні» івритом) день свята названий «днем Священного зібрання» («Ацерет» івритом) і є окремим святом із тією самою назвою (у сенсі — з назвою «Шміні-Ацерет»).
Як завжди, кожен день свята за межами Ерец-Ісраель подвоюється, тому святковими є перший-другий та восьмий-дев'ятий дні (дев'ятий має особливу назву — Сімхат-Тора, або, як говорили наші дідусі-прадідусі, Сімхас-Тойре). Дні з третього по сьомий є напівсвятковими і називаються холь ѓа-моед (дослівно «будні свята»).
Хоча свято отримало назву на честь однієї із заповідей, але цим його багатство не обмежується. Окрім заповіді про суку, є заповідь про «чотири види» (арба ѓа-мінім), заповідь возливання води, отримана Моше на Синаї, звичай обривати листя з гілок арави (верби) сьомого дня (день Ѓошана Раба) і, нарешті, сама радість свята, яка також заповідана Торою.
Взагалі, немає в нас іншого свята, з яким було б пов'язано стільки заповідей (міцвот) і жертвоприношень, як із Сукот. Чого варті лише жертвоприношення за сімдесят народів світу! До речі, перші сім днів свята приносилися жертви за народи світу, і лише в Шміні-Ацерет євреї нарешті починали робити щось для себе.
НАПЕРЕДОДНІ СУКОТ
Підготовка до гідної зустрічі Сукот — річ не те щоб складна, але така, що потребує виконання певного набору дій. По-перше, потрібно подбати про набір із чотирьох рослин «арба ѓа-мінім». Що це таке і як саме їх дістати — читайте нижче. Звичайно, якщо свято настало, а у вас ще нічого не готово — не переживайте, завжди можна скористатися чужими чотирма рослинами (звичайно, не вкрасти їх, борони Б-же, а попросити в тимчасове користування).
По-друге, необхідно подбати про суку — шалаш, де ви будете їсти всі дні свята. Якщо є можливість — суку краще побудувати поруч із будинком (на даху, балконі, на належній вам ділянці), щоб далеко не ходити, або ж придивитися до найближчої до вас суки.
І, по-третє, як завжди, напередодні йом-това слід подбати про підготовку вогню для потреб свята (і не тільки). Наприклад, оскільки під час свята заборонено прикріплювати свічки до свічників, на яких вони горять, то краще використовувати готові свічники з фольги (такі можна купити в синагозі). Крім того, перед початком свята потрібно приготувати полум'я, від якого можна буде запалити свічки другого дня свята і чиє полум'я можна буде використовувати під час свята для господарських потреб.
Найкраще для цього підійдуть так звані «добові» свічки, які можна придбати в синагозі або магазині кошерних продуктів. Цього року вам знадобляться 2 свічки — одна буде запалена увечері 25 вересня, перед початком першого дня Сукот, а увечері 26 вересня від неї будуть запалені свічки другого дня та друга добова свічка.
БЛАГОСЛОВЕННЯ ПІД ЧАС ЗАПАЛЮВАННЯ СВІЧОК У ДНІ СВЯТА СУКОТ
Свічки запалює жінка, промовляючи при цьому два благословення:
У 1-й вечір
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кидешону, беміцвойсов вецивону леѓадлік нейр шель шабес ве-шель Йойм-Тойв! (Благословенний Ти, Г-сподь, Б-г наш, Царю Всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями та наказав нам запалювати свічку на честь суботи та свята!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векиймону веѓігійону лізман ѓазе! (Благословенний Ти, Г-сподь, Б-г наш, Царю Всесвіту, який дарував нам життя, підтримував його в нас і дав нам можливість дожити до цього часу!)
У 2-й вечір
1. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, ашер кидешону, беміцвойсов вецивону леѓадлік нейр шель Йойм-Тойв! (Благословенний Ти, Г-сподь, Б-г наш, Царю Всесвіту, який освятив нас Своїми заповідями та наказав нам запалювати свічку на честь свята!)
2. Борух Ато А-дой-ной, Е-лой-ѓей-ну, Мелех ѓо-Ойлом, шеѓехейону, векиймону веѓігійону лізман ѓазе! (Благословенний Ти, Г-сподь, Б-г наш, Царю Всесвіту, який дарував нам життя, підтримував його в нас і дав нам можливість дожити до цього часу!)
СУКА
Тора зобов'язує євреїв п'ятнадцятого дня місяця тішрей залишати свої будинки й перебиратися до шалашів: «У шалашах живіть сім днів <…> щоб знали ваші покоління, що в шалашах поселив Я синів Ізраїлю, коли вивів їх з Єгипту».
«Але якщо Вихід відбувся місяця нісан, то чому суку потрібно будувати місяця тішрей?» — запитують розважливі люди. А тому, відповідають наші мудреці, що має бути помітно: ми залишаємо постійні помешкання, щоб виконати заповідь, а не заради власного задоволення. У теплому нісані цілком природним виглядає перехід до легкого літнього житла, але восени, посеред тішрею, перейти з теплого будинку в шалаш може або божевільний, або єврей, який виконує наказ Всевишнього.
Будівництво суки підпорядковане певному порядку: спочатку зводять стіни, які можуть бути зроблені з будь-якого матеріалу, аби тільки вони могли вистояти під натиском звичайного вітру, а потім суку накривають покрівлею (вона називається «схах») — листям, очеретом, пальмовими гілками тощо.
Для даху придатне лише те, що росте із землі, повністю вирване з неї й ніколи не використовувалося для жодної мети, зокрема для їжі (наприклад, їстівне листя). Сука, побудована під деревом, гілки якого закривають її зверху, некошерна, навіть якщо її власна покрівля цілком справна, тому що сука може бути накрита лише тим, що вже вирване із землі. Покрівлю потрібно стелити так, щоб тіні в ній було більше, ніж світла, але водночас уночі крізь дах було видно зорі.
У Торі сказано: «У суці сидіть сім днів», і наші мудреці пояснили, що в цьому випадку слово «сидіть» означає «живіть». Тора приписує жити в суці сім днів точно так само, як увесь інший час людина живе у своєму будинку. Існує навіть спеціальне благословення, в якому ми дякуємо Всевишньому, який заповідав нам жити в суці (до речі, жінки та маленькі діти звільнені від цієї заповіді). Але якщо людина відчуває дискомфорт від перебування в суці (дощ, сніг, протяг, холод або просто їй незатишно), то вона не зобов'язана там перебувати, тому що вона міцтаер — почувається обмежено.
У Хабаді вже понад сто років прийнято не жити в суці, а лише їсти там. Пов'язано це з тим, що одного разу четвертий Любавицький ребе не залишився ночувати в суці, сказавши, що не може там залишатися — надто велика там Шхіна (Б-жественна присутність у цьому місці), і присутність великих духовних сил не дає заснути. Так і повелося відтоді — праведники, здатні відчувати Шхіну, не живуть у суці, тому що відчувають це, а звичайні хасиди, які не досягли такої тонкості відчуттів, через це дуже страждають і, перебуваючи в суці, почуваються незатишно — мовляв, ребе це відчував, а ми — ні. Ну й які ж ми після цього хасиди? Загалом, типовий випадок міцтаер — людини, якій тісно й незручно і якій не обов'язково жити в суці.
АРБА ЃА-МІНІМ
Ось що сказано в Торі про цю заповідь: «Візьміть собі першого дня плід прекрасного дерева, пальмові гілки, пагони густолистого дерева та річкові верби й веселіться перед Г-сподом, Б-гом вашим, сім днів». Наші мудреці пояснюють, що «плід прекрасного дерева» — це цитрусовий плід, який називається цитроном (етрог); «пальмова гілка» — гілка фінікової пальми (сама така пальма — тамар, але її гілка — лулав), «густолисте дерево» — мирт (ѓадас), а «річкова верба» — це верба (арава), що росте по берегах річок.
Усі чотири рослини — етрог, лулав, ѓадас і арава — а для виконання заповіді потрібні найкращі, добірні та красиві рослини, які не мають вад, — потрібно взяти в руки й піднімати разом, тричі змахуючи рослинами вгору та вниз, у напрямку до чотирьох сторін світу. Пояснення не зовсім зрозуміле, але це той випадок, коли краще один раз побачити (а ще краще — зробити). Побачити й зробити це можна буде в усі дні свята (крім суботи) у синагозі на вул. Осипова, 21.
Мудреці говорять, що ці чотири види рослин символізують різновиди людей. Смак — символ володіння мудрістю Тори, а запах — виконання добрих справ.
Відповідно, етрог, який має приємний смак і запах, символізує євреїв — мудреців і праведників. Лулав — це лист фінікової пальми, а у фініка є смак, але немає запаху. Це євреї, які володіють мудрістю Тори, яка, на жаль, не виявляється в доброті їхніх справ. Ѓадас (мирт) пахне, але не має смаку, так само як люди, які чинять безліч добрих справ, але поки що не обізнані в Торі. Ну а верба, яка не має ні смаку, ні запаху, — це люди, які поки що не знайомі з мудрістю Тори й поки що не виконують її законів. Але коли ми всі разом, то чесноти одних спокутують гріхи інших. Загалом, як співалося в одній пісні: «Разом нас багато, нас не подолати».
Придбати комплект чотирьох рослин можна в синагозі на вул. Корженка (Осипова), 21.
УШПІЗІН
Слово «ушпізін» — арамейського походження. Так називають гостей, які в усі дні свята Сукот відвідують шалаші. Тільки ось гості ці незвичайні. Це Авраѓам, Іцхак, Яаков, Йосеф, Моше, Аѓарон і Давид, які гостюють усі сім днів свята, у кожній суці, в усіх євреїв водночас.
Щодня хтось із них входить першим, а решта йдуть за ним. Наприклад, першого дня першим входить наш праотець Авраѓам, а за ним Іцхак, Яаков, Моше, Аѓарон, Йосеф і Давид. Другого дня першим входить Іцхак, а за ним Авраѓам, Яаков, Моше, Аѓарон, Йосеф і Давид. А сьомого дня першим входить цар Давид, а за ним Авраѓам, Іцхак, Яаков, Моше, Аѓарон і Йосеф.
Існує звичай, сідаючи за стіл, спочатку запросити високих (тобто небесних) гостей, а потім уже самим сідати за стіл. Але крім небесних гостей у суку слід запрошувати й земних гостей, із плоті й крові (бажано — небагатих людей), які розділять трапезу з господарями.
Наші мудреці говорять, що людина, яка пригощає бідняка у своїй суці, не обдаровує його подарунками, а повертає те, що належить гостеві. Чому? Тут діє той самий принцип, що й у випадку майсера (десятини) та цдаки, тож, як пишуть математики в тому випадку, коли для доказу потрібно дві сторінки, — «з цього очевидно».
СІМХАТ БЕЙТ ЃА-ШОЕВА
Дні свята Сукот були єдиними днями в році, коли до традиційного возливання вина на жертовник Храму додавався новий обряд — возливання води на жертовник.
Талмуд (трактат «Рош ѓа-Шана») так пояснює сенс возливання води поряд із возливанням вина: «Чому Тора наказала лити воду на жертовник у свято Сукот? Сказав Всевишній: «Лийте переді Мною воду у свято, щоб дощі цього року стали благословенними». Чому? Тому що «в це свято на Небесах виноситься вирок, скільки води буде послано на землю». У Сукот Всевишній вирішує всі питання, пов'язані з водою: скільки буде дощів, ураганів і цунамі, і тому в це свято євреї здійснювали возливання води на жертовник.
Заповідь «возливання вод» не згадується в Торі прямо — мудреці отримали її за традицією, що ведеться від Моше з гори Синай, де була дарована Тора. Однак і в Торі є непряма згадка про неї. Лише розповідаючи про свято Сукот, Тора говорить: «І хлібне приношення з його возливаннями». Про возливання тут говориться в множині, тоді як про приношення — в однині, таким чином, мається на увазі, що на кожну жертву в ці дні має припадати щонайменше два возливання. І далі говориться: «І їхнє приношення з його возливаннями», хоча в усіх інших аналогічних місцях говориться інакше: «з його возливанням». Це — непряма згадка про водне возливання, прихована в Торі.
За часів Другого Храму возливання води в Сукот перетворилося на велике святкування, яке отримало назву «свято водочерпання» («сімхат бейт ѓа-шоейва»). Увечері всі євреї, які перебували в Єрусалимі, — чоловіки, жінки і навіть маленькі діти — приходили на подвір'я Храму. Там усю ніч члени Санѓедрину — вчені та імениті люди — танцювали при світлі смолоскипів і голосно вихваляли Всевишнього. Перед настанням ранку веселощі переривалися, коѓени сурмили в сурми й спускалися до джерела Шилоах, що знаходилося біля підніжжя Храмової гори, наповнювали водою золотий глечик, який вміщував три логи (приблизно 1 літр), і поверталися до Храму, де виливали цю воду на жертовник.
Робилося це так: на вершині жертовника стояли дві срібні чаші. Горлечко чаші, призначеної для вина, було дещо ширшим, ніж горлечко чаші, призначеної для води. Коѓен наливав три логи вина в одну чашу і три логи води — в іншу, брав у праву руку чашу з вином, а в ліву — чашу з водою і здійснював обидва возливання в південно-західному куті жертовника. Вино та вода рівномірно витікали з обох чаш (хоча вино більш в'язке, ніж вода, воно встигало витекти за той самий час із ширшого отвору). Обидві рідини стікали до основи жертовника, а далі — в порожнину, яка називалася шитин і йшла далеко вглиб землі. Через неї вода та вино виливалися в безодню. Так робили протягом усіх семи днів свята Сукот. Це возливання і називалося «возливанням води».
«Сказав раббі Єгошуа бен Хананія: «Усі дні, поки ми веселилися й раділи святу водочерпання, ми не стуляли очей» (Талмуд, трактат «Сука»). Там само сказано: «Хто не бачив «святкування водочерпання» — той не знав справжньої радості в житті».
До речі, саме від цього свята пішов звичай, за яким у синагогах жіноча половина розташовується нагорі, а чоловіча — внизу. Талмуд розповідає, що наприкінці першого дня свята Сукот у зовнішньому дворі Храму споруджувалася спеціальна платформа: в особливі гнізда в стінах Храму вставлялися металеві консолі, на які вкладалися дошки. Виходила довга галерея, що оточувала зовнішній двір із трьох боків: з півдня, сходу та півночі. Спочатку жінки перебували всередині, а чоловіки — зовні. Потім постановили, щоб жінки сиділи на галереї нагорі, а чоловіки стояли внизу, у дворі, оскільки навіть у такому святому місці, як Храм, велике скупчення народу призводило до зайвого пожвавлення між юнаками та дівчатами, через що виникла необхідність розділити їх.
Возливання води на жертовник (на додаток до традиційного возливання вина) має також символічний зміст. Вино — втілення тонкощів, глибини та таємниці, а вода — втілення життєдайної простоти, тобто вино, яке виливали на жертовник, символізувало «сод» — таємний, містичний рівень Тори; тоді як вода символізувала «пшат» — пряме, безпосереднє сприйняття Вчення та Заповідей.
Із возливанням води на жертовник пов'язана й трагічна історія. Одна з течій юдаїзму — саддукеї (цадукім), які, на відміну від фарисеїв (прушім), визнавали лише Письмову Тору та відкидали Усну (яка послужила основою Талмуду), — не визнавала звичаю возливання води на жертовник. Вони не визнавали його не лише тому, що його немає в Письмовій Торі, а й тому, що їм здавалося, ніби безпосереднє, пряме, простодушне розуміння Тори підходить лише для простолюду, але аж ніяк не для сучасної, елліністично освіченої людини (а саме такими були майже всі саддукеї). Серед саддукеїв були царі, зокрема цар Александр Яннай. Одного разу, здійснюючи в дні Сукот церемонію возливання води (як нащадок братів Маккавеїв, він мав повне право здійснювати жертвоприношення в Храмі. Інша річ, що він не мав права бути царем, але хто ж ризикне сказати таке в очі володарю?), він, на знак презирства до «простонародного» сприйняття Тори, вилив воду не на жертовник, а собі під ноги. У відповідь на це люди, які принесли до Храму для молитви арба ѓа-мінім, почали кидати в царя етрогами, а цар, розлютившись, викликав свою найману гвардію, так що цього дня загинуло безліч людей.