7 хешвана 3339 року (423 рік до н. е.) — убивство синів царя Юдеї Цидкіягу.
Після того як армія вавилонського царя Навухаднецара (Навуходоносора) пробила мури Єрусалима й увірвалася до міста (див. 9 тамуза), цар Юдеї Цидкіягу здався в полон. Через місяць Єрусалим був повністю захоплений ворогом, Перший Храм зруйновано, а більшість євреїв відведено у вигнання.
Перед тим як відвести царя Цидкіягу в полон, вавилоняни осліпили його, а перед тим на його очах убили царських синів, щоб ця жахлива картина завжди стояла перед очима (точніше, у пам'яті) Цидкіягу.
7 хешвана, епоха Другого Храму — останні євреї повертаються додому після завершення свята Суккот.
За часів Другого Храму євреї, які жили на берегах Євфрату у Вавилонії (найдалі від Єрусалима), поверталися додому до 7-го числа місяця хешван. Їхня двотижнева подорож завершувалася, і тепер уже абсолютно всі прочани, які були в Єрусалимі на свято Суккот, опинялися у рідних місцях.
Євреї чекали на цей день, щоб починати молитви про дощ (до цього просили дощу на майбутнє, щоб він не завадив подорожнім у дорозі, але тепер уже можна було просити дощу «з негайною доставкою додому»). 7 хешвана також був своєрідним вододілом: починаючи з цього дня євреї поверталися від сповненого святами місяця тішрей до повсякденного життя.
7 хешвана 5694 року (27 жовтня 1933 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Меїра Шапіро з Любліна.
Рабі Єгуда Меїр Шапіро народився 3 березня 1887 року в буковинському містечку Шацьк і походив із відомих рабинських родин. Його батько, рав Яков-Шимшон, голова рабинського суду Шацька, був правнуком відомого хасидського мудреця рабі Пінхаса з Кореца, а його мати, ребецн Маргуля, була дочкою Монастирищенського ребе рабі Шмуеля Шора, який походив одразу від двох видатних галахічних авторитетів — рабі Цві-Гірша Шора, автора книги «Байт Хадаш», назва якої стала його ім'ям (скорочено — Бах), і рабі Давида га-Леві, автора книги «Турей загав», також відомого за назвою своєї книги (скорочено — Таз).
Хлопчик вирізнявся надзвичайними здібностями й до восьми років знав напам'ять майже весь Талмуд. У дев'ять років Меїр Шапіро став широко відомим у всій окрузі як «ілуй (юний геній) із Шацька». Але коли через безперервні заняття здоров'я хлопчика почало погіршуватися, лікарі порадили йому менше сидіти над книжками. Він послухався їх і справді скоротив час, який проводив за книжками. Натомість Меїр брав друзів, і вони йшли гуляти, дорогою повторюючи й переказуючи один одному вивчений матеріал.
Протягом життя рабі Меїр жив у Монастирищах, Тернополі, Глині, Петрикові та Любліні. У цьому місті 1924 року він заснував знамениту єшиву «Хахмей Люблін» («Єшива люблінських мудреців») — першу польську єшиву, у якій велику увагу приділяли не лише духовному, а й фізичному здоров'ю учнів. Рабі Меїр був одним із найяскравіших єврейських духовних лідерів свого покоління і навіть обирався депутатом польського сейму. На Рош га-Шана 5684 року (11 вересня 1923 року) за його пропозицією євреї всього світу розпочали цикл щоденного вивчення одного аркуша Талмуду (івритом це називається даф га-йомі, або блат Геморе їдишем). Саме минулого року завершився одинадцятий цикл вивчення Талмуду.
Його дітище — єшиву «Хахамей Люблін» — під час Другої світової війни зруйнували нацисти, а бібліотеку єшиви спалили, причому книжок було так багато, що багаття палало 20 годин! Рабі Меїр цього не побачив, оскільки відійшов із цього світу 1933 року. Спочатку його поховали в Любліні, але 1958 року він здійснив свою останню подорож, знайшовши спочинок в Єрусалимі.
9 хешвана 5088 року (25 жовтня 1327 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) мудреця й законодавця рабі Ашера бен Єхіеля.
Видатний знавець Талмуду рабі Ашер бен Єхіель (відомий також як Ашері або Рош) народився в середині XIII століття в Німеччині у відомій єврейській родині (його предком був великий законоучитель рабі Гершон Меор га-Гола («Світило вигнання»)). Його вчителем був лідер європейських (ашкеназьких) євреїв рабі Меїр бен Барух із Роттенбурга, але після того, як рабі Меїра ув'язнили, загальновизнаним лідером європейського єврейства став Рош. Побоюючись, що його спіткає така сама доля, Рош 1303 року залишає Німеччину й на запрошення великого мудреця рабі Шломо ібн Адерета (Рашби) вирушає з Барселони до Іспанії. 1305 року він стає головою єврейської громади Толедо.
Тут рабі Рош прожив решту свого життя, зробивши дуже багато для зближення ашкеназької (німецької) та сефардської (іспанської) єврейських традицій. Зокрема, він запровадив в Іспанії систему вивчення Талмуду за методами, прийнятими в Німеччині, тож до його єшиви стікалися студенти з усієї Європи. Коментарі Роша є невіддільною частиною Талмуду, а його праці з Галахи (єврейського закону) стали основою для створення законодавчих кодексів, наприклад «Шульхан аруха». Крім своїх видатних знань, рабі Ашер був відомий своїм благочестям і гідною наслідування поведінкою.
10 хешвана 2197 року (1564 рік до н. е.) — день народження Гада бен Яакова.
10 хешвана 2322 року (1439 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Гада бен Яакова.
Гад був сьомим сином нашого праотця Яакова й первістком однієї з його дружин — Зілпи (служниці Леї). Він народився в Арам-Наґараїмі (територія сучасного Іраку), де його батько служив у свого тестя (діда Гада) — Лавана, і відійшов із цього світу через 125 років, перебуваючи в Єгипті.
Коли на шляху до Ерец-Ісраель євреї зайняли Зайордання, коліна Гада й Реувена, а також половина коліна Менашше звернулися до Моше з проханням віддати їм у наділ пасовища Гілада, де вони могли б кочувати зі своїми численними овечими отарами. Моше погодився за умови, що всі чоловіки, здатні воювати, залишивши жінок і дітей у щойно отриманих наділах, перейдуть Йордан і разом з іншими колінами візьмуть участь у завоюванні Ерец-Кнаана (Ханаану, майбутньої Ерец-Ісраель). Отриманий Гадом наділ охоплював південний Гілад, західну частину північного Гілада та майже всю Йорданську долину до озера Кінерет.
Із коліна Гада походив суддя Іфтах. Після розпаду єдиного єврейського царства коліно Гада входило до складу Ізраїльського (Північного) царства.
11 хешвана 1656 року (2105 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Метушелаха бен Ханоха.
Метушелах (у біблійних перекладах його називають Мафусаїлом) здобув відомість як людина, яка прожила найдовше на землі. Він був главою восьмого, якщо рахувати від Адама, покоління й прожив 969 років, відійшовши з цього світу менш ніж за тиждень до початку Всесвітнього Потопу. Як ви пам'ятаєте, під час того Потопу врятувалася лише родина його онука Ноаха (Ноя).
11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) нашої праматері Рахелі.
Рахель народилася в місцевості Арам (територія сучасного Іраку) приблизно 1585 року до н. е. Її батьком був Лаван, брат Ривки — дружини нашого праотця Іцхака. Живучи в домі Лавана, Яаков покохав Рахель і попросив її руки, а оскільки не мав грошей на викуп нареченої, відпрацював на Лавана сім років. На жаль, майбутній тесть обдурив його, і вранці після весілля Яаков виявив, що його дружиною стала не Рахель, а її сестра Лея. Яаков відпрацював ще сім років — уже за Рахель, — і таким чином виявився одруженим одразу з двома сестрами.
Протягом багатьох років Рахель була безплідною, тоді як її сестра-суперниця народила шістьох хлопчиків і одну дівчинку. Однак 1562 року до н. е. Рахель усе ж народила свого первістка Йосефа, а через дев'ять років, коли вся родина Яакова поверталася до його батька Іцхака в Хеврон, народила другого сина — Біньяміна.
На жаль, під час пологів Рахель померла, і Яаков поховав її біля дороги, неподалік міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Її могила й досі є одним із тих місць, куди євреї приходять просити у Всевишнього заступництва.
Найбільше людей приходить до могили Рахелі на рош-ходеш (новомісяччя — день, який у єврейській традиції присвячений жінкам), упродовж усього місяця нісан і в день йорцайту нашої праматері.
11 хешвана 2208 року (1554 рік до н. е.) — день народження Біньяміна бен Яакова.
11 хешвана 2318 року (1443 рік до н. е.) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) Біньяміна бен Яакова.
Гад був дванадцятим сином нашого праотця Яакова й другою дитиною однієї з його дружин — Рахелі. Біньямін народився в Ерец-Ісраель (єдиний із дітей Яакова) і відійшов із цього світу рівно через 111 років. На жаль, мати Біньяміна померла під час пологів і була похована біля міста Бейт-Лехем (Вифлеєм). Перед смертю вона назвала сина «Бен-Оні» («син скорботи»), але Яаков перейменував його на Біньяміна (за однією з думок, це означає «син моєї сили», тобто син правої руки, яка уособлює силу; за іншою думкою, це ім'я він отримав тому, що народився в Ерец-Ісраель, яка розташована на південь, якщо йти з Арам-Наґараїма. Біньямін — Бен-Ямін, син півдня (у давнину євреї позначали схід як «прямо», а південь — як «праворуч», тобто «ямін»).
Територія коліна Біньяміна простягалася від гірської області, заселеної коліном Ефраїма, до гірської області коліна Єгуди. На території коліна Біньяміна розташовувався Єрусалим, хоча він перебував в особистому царському володінні.
Коліно Біньяміна вважалося наймолодшим серед колін, а його територія була найменшою, проте це коліно відігравало важливу роль в єврейській історії. Одним із перших суддів був Еґуд, син Гери з коліна Біньяміна, а перший цар Ізраїлю Шауль також належав до цього коліна. Війна коліна Біньяміна з усіма іншими колінами ледь не поставила його на межу знищення, однак усе завершилося благополучно.
Одними з останніх згаданих нащадків коліна Біньяміна були герої пуримської історії Мордехай і його племінниця Естер.
11 хешвана 5588 року (31 жовтня 1797 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Менахема-Нахума бен Цві Тверського з Чернобиля.
Прізвище цієї знаменитої династії походить не від назви російського міста Твер, а є нагадуванням про предків, які походили з Тверії — одного зі святих міст Ерец-Ісраель.
Родоначальником став Менахем-Нахум бен Цві, який навчався в єшивах Литви, а згодом став учнем рабі Баал-Шем-Това, а після його відходу з цього світу — одним із найвідоміших учнів його наступника, рабі Дов-Бера з Межиріча (межиріцького магіда).
Рабі Менахема-Нахума призначили на посаду магіда (проповідника) в містечку Чернобиль, де він і прожив решту свого життя, ставши родоначальником чернобильського хасидизму.
11 хешвана 5669 року (5 листопада 1908 року) — йорцайт (річниця відходу з цього світу) рабі Шнеура-Залмана-Аарона (Разо), старшого сина четвертого Любавицького ребе.
Рабі Разо, наділений багатьма чеснотами й чудовими якостями, був гідним сином свого батька, але після його відходу з цього світу відмовився очолити рух і зайнявся торгівлею, хоча й надалі присвячував багато часу й сил громаді та її потребам.
Рабі Разо відійшов із цього світу на 51-му році життя й був похований у місті Вітебську.