Наш раввин рассказывал в Субботу...
Глава «Эмор» и Песах-Шейни открывают нам секрет: мечты, связанные с миссией нашей жизни, осуществимы — даже когда мы не видим к тому никакой возможности.
Мы связываем желание с возможностью его осуществить. Мы смотрим, есть ли возможность осуществить свою мечту: если есть – наше желание разгорается ещё больше и мы действуем, если нет – смиряемся и усмиряем свои желания. В этом и кроется наша главная ошибка. Нужно ориентироваться на желание, а не на возможность.
К стиху «Когда родится телёнок, или ягнёнок, или козлёнок» из главы «Эмор» мидраш приводит стих из книги Иова: «Кто опередил Меня, чтобы Я воздал ему? Под всеми небесами — всё Моё».
Говорит рабби Танхума: это не риторический вопрос — это обещание! Вс-вышний готов воздать тому, кто «опередит» Его, — и такие люди есть!
Человек может начать действовать, ещё не имея нужных инструментов — и тем самым создаёт себе эти инструменты.
Бездетный холостяк приходит в ешиву и вносит плату за обучение: у него ещё нет детей, но он уже может совершить действие — оплатить обучение Торе своим ещё не родившимся детям.
Говорит Святой, благословен Он: «Этот человек опередил Меня — и Я воздам ему! Я обязан дать ему жену и сына».
Есть тот, кто пишет мезузу, ещё не имея дома. Есть тот, кто изучает законы обрезания, не дожидаясь рождения сына.
Говорит Святой, благословен Он: этот человек исполнил Мои заповеди прежде чем Я дал ему то, чем он может их исполнить, — и Я обязан вознаградить его.
Вот главный секрет: когда реальность не позволяет — нужно создать новую реальность. Не желание зависит от возможности, а возможность появляется согласно желанию.
Механизм, стоящий за этим правилом, объясняет Талмуд в трактате Макот:
«По пути, которым человек хочет идти, — его ведут». Человек желал, жаждал, настаивал и действовал, несмотря на то, что не было возможности, — и своими поступками создал новые возможности.
Злой колдун Бильам дважды просил у Всевышнего разрешения пойти проклинать Израиль. В первый раз ему было отказано. Во второй — Всевышний согласился.
Что изменилось? Продолжая желать и просить, он создал для себя новые возможности. Тем более это верно для желаний, направленных к добру.
«Растворите Мне вход размером с игольное ушко, и Я открою вам вход размером с храмовые врата».
Когда наш праотец Яаков пришел в Харан, у него не было ни семьи, ни имущества; он бежал от Эйсава, который жаждал его убить. И он воздвиг памятный камень и дал обет:
«И этот камень, который я поставил памятником, будет домом Божьим, и из всего, что Ты дашь мне, я отдам Тебе десятую часть».
Вспомним, как появился Песах-Шейни. Люди, которые были ритуально нечисты и поэтому не могли принести пасхальную жертву, подошли к Моше-рабейну и воскликнули: «За что же мы будем лишены того, чтобы принести жертву Г-спода?!»
«Почему мы умалены? Почему нас лишают этого?»
Что, собственно, они предлагали? Всем известно, что нечистый не может принести жертву. Всем известно: «кто опоздал – тот не успел». Но они всё равно подходят и кричат: «Владыка мира, мы не смиряемся с этим! Дай нам шанс!»
И Святой, благословен Он, услышал этот крик и создал для них праздник Песах-Шейни — единственный «праздник второго шанса» в еврейском календаре.
Нет второго Суккота, нет второго Йом Кипура, нет второй субботы. Только второй Песах. Почему?
Потому что Святой, благословен Он, хотел показать: когда человек кричит из глубин своего желания, даже когда нет никакой возможности, — он создаёт эту возможность и порождает новую реальность.
Тот, кто ждёт по-настоящему, кто кричит по-настоящему, кто делает малый шаг — создаёт реальность.
Когда стоишь перед мечтой, которая кажется невозможной, — единственный вопрос: какое ймалое действие мы можем совершить прямо сейчас?
Одну молитву. Одну цдаку. Хотя бы отверстие с игольное ушко.
И из того действия, которое мы совершаем сейчас, удостоимся мы полного Избавления, прихода к Третьему Храму, — вскоре, в наши дни, омейн ве-омейн!
Записал Яаков Шапиро
=================================================================
Наш рабин розповідав у Суботу...
«Хто випередив Мене, щоб Я відплатив йому? Під усіма небесами — все Моє.» (Йов 41:3)
У людини бувають мрії, які вона носить у серці й відчуває, що справжня мета її життя — саме в них. Але роки минають, а мрія залишається мрією, і вона не бачить, як її досягти. І в ній наростає пекучий біль: «Чому Всевишній не дав мені можливості здійснити мету свого життя?»
Глава «Емор» і Песах-Шейні відкривають нам секрет: мрії, пов’язані з місією нашого життя, здійсненні — навіть тоді, коли ми не бачимо для цього жодної можливості.
Ми пов’язуємо бажання з можливістю його здійснення. Ми дивимося, чи є можливість здійснити свою мрію: якщо є — наше бажання розгорається ще більше, і ми діємо; якщо ні — змиряємося й стримуємо свої бажання. У цьому і криється наша головна помилка. Треба орієнтуватися на бажання, а не на можливість.
До вірша «Коли народиться теля, або ягня, або козеня» з глави «Емор» мідраш наводить вірш із книги Йова: «Хто випередив Мене, щоб Я відплатив йому? Під усіма небесами — все Моє».
Каже раббі Танхума: це не риторичне запитання — це обіцянка! Всевишній готовий відплатити тому, хто «випередить» Його, — і такі люди є!
Людина може почати діяти, ще не маючи потрібних інструментів — і тим самим створює собі ці інструменти.
Бездітний неодружений чоловік приходить у єшиву і сплачує за навчання: у нього ще немає дітей, але він уже може зробити дію — оплатити вивчення Тори своїм ще ненародженим дітям.
Каже Святий, благословенний Він: «Ця людина випередила Мене — і Я відплачу їй! Я зобов’язаний дати їй дружину і сина».
Є той, хто пише мезузу, ще не маючи дому. Є той, хто вивчає закони обрізання, не чекаючи народження сина.
Каже Святий, благословенний Він: ця людина виконала Мої заповіді раніше, ніж Я дав їй те, чим вона може їх виконати, — і Я зобов’язаний винагородити її.
Ось головний секрет: коли реальність не дозволяє — потрібно створити нову реальність. Не бажання залежить від можливості, а можливість з’являється відповідно до бажання.
Механізм, що стоїть за цим правилом, пояснює Талмуд у трактаті Макот:
«Дорогою, якою людина хоче йти, — її ведуть». Людина бажала, прагнула, наполягала й діяла, незважаючи на те, що не було можливості, — і своїми вчинками створила нові можливості.
Злий чаклун Білаам двічі просив у Всевишнього дозволу піти проклинати Ізраїль. У перший раз йому було відмовлено. У другий — Всевишній погодився.
Що змінилося? Продовжуючи бажати і просити, він створив для себе нові можливості. Тим більше це справедливо для бажань, спрямованих до добра.
«Відкрийте Мені вхід розміром з вушко голки — і Я відкрию вам вхід розміром із храмові ворота».
Коли наш праотець Яків прийшов до Харану, у нього не було ні родини, ні майна; він утікав від Есава, який прагнув його вбити. І він поставив пам’ятний камінь і дав обітницю:
«І цей камінь, який я поставив пам’ятником, буде домом Божим, і з усього, що Ти даси мені, я віддам Тобі десяту частину».
Згадаймо, як з’явився Песах-Шейні. Люди, які були ритуально нечисті й тому не могли принести пасхальну жертву, підійшли до Моше-рабейну і вигукнули: «Чому ж ми будемо позбавлені можливості принести жертву Господа?!»
«Чому ми применшені? Чому нас позбавляють цього?»
Що, власне, вони пропонували? Усім відомо, що нечистий не може принести жертву. Усім відомо: «хто запізнився — той не встиг». Але вони все одно підходять і кричать: «Володарю світу, ми не погоджуємося з цим! Дай нам шанс!»
І Святий, благословенний Він, почув цей крик і створив для них свято Песах-Шейні — єдине «свято другого шансу» в єврейському календарі.
Немає другого Сукоту, немає другого Йом Кіпуру, немає другої суботи. Лише другий Песах. Чому?
Тому що Святий, благословенний Він, хотів показати: коли людина кричить із глибин свого бажання, навіть коли немає жодної можливості, — вона створює цю можливість і породжує нову реальність.
Той, хто справді чекає, хто справді кричить, хто робить маленький крок — створює реальність.
Коли стоїш перед мрією, яка здається неможливою, — єдине питання: яку малу дію ми можемо зробити просто зараз?
Одну молитву. Одну цдаку. Хоча б отвір розміром із вушко голки.
І з тієї дії, яку ми здійснюємо зараз, ми удостоїмося повного Визволення, приходу до Третього Храму — незабаром, у наші дні, амейн ве-амейн!
Записав Яків Шапіро
