Хасидська майса розповідає, що одного разу, коли Бааль-Шем-Тов у Йом-Кіпур молився у своєму бейт-мідраші (домі вчення) в оточенні учнів — великих знавців Тори та видатних кабалістів, — серед численних молільників, які заповнили приміщення вщерть, стояв простий сільський юнак, який ніколи в житті не вмів ні читати, ні писати й не знав, як потрібно молитися. Але цей чистий душею юнак дивився на громаду, що зі сльозами виливала свої серця перед Творцем світу, і відчув палке бажання також узяти участь у молитві, хоча був цілковито необізнаний у питаннях Тори.
Та коли настав час останньої молитви — «Неіла», і духовне напруження в залі досягло найвищої точки, юний пастух відчув, що його серце ось-ось розірветься від туги за Б-гом. Тоді він дістав із кишені просту сопілку й засвистів у неї! Гучний, різкий, протяжний свист рознісся по всьому дому вчення. Приголомшені тим, що здалося їм наругою над святістю цього дня, присутні хотіли вигнати юнака, але Бааль-Шем-Тов із сяючим обличчям зупинив їх і проголосив: «Залиште його! Цим свистом, що вирвався з глибини його єврейської душі, без жодного інтелектуального розуміння, юнак прорвав усі завіси, які розділяють небеса, і підніс наші молитви до Престолу Слави!»
Глава «Екев» відкривається особливою Б-жественною обітницею, яка ставить перед народом Ізраїлю чітку умову: «І буде: якщо ви будете слухати ці закони, дотримуватися й виконувати їх, то Г-сподь, Б-г твій, збереже для тебе союз і милість, якими Він присягнувся твоїм прабатькам» (Дварім, 7:12). На перший погляд зміст цього уривка видається цілком зрозумілим: якщо ми будемо слухатися голосу Творця, берегти Його заповіді й виконувати Його закони належним чином, тоді Святий, благословенний Він, удостоїть нас усіх благословень, достатку й обітниць, даних прабатькам нашого народу.
Проте Тора є точною в кожному слові, і вибір особливого терміна «екев» — слова, яке нечасто вживається в такому контексті, — потребує глибокого осмислення. Наші мудреці, як пояснює Раші у своєму коментарі до цього місця, побачили в цьому слові прихований зміст: слово «екев» натякає на найнижчу частину людського тіла — п'яту. Звідси вони роблять висновок, що Тора говорить про ті заповіді, якими людина схильна нехтувати, — заповіді, які здаються їй легкими й незначними, які вона, образно кажучи, «топче п'ятами», ставлячись до них недбало, мимохідь, не приділяючи їм належної уваги. Саме ретельне виконання цих, на перший погляд, дрібних деталей, про які так легко забути, є умовою Б-жественної обітниці про збереження союзу.
Мідраш Танхума на підтвердження цього наводить слова Давида з Псалмів: «Чому в дні лиха оточує мене гріх моїх п'ят?» (49:5). Мідраш пояснює, що Давид боявся не тяжких гріхів, а саме тих легких заповідей, які порушував через недостатню уважність, адже в Мішні сказано: «Будь однаково обережний як із легкою заповіддю, так і з важкою, бо ти не знаєш винагороди за заповіді» (Піркей авот, 2:1).
Якщо розглянути вислів «заповіді, які людина топче своїми п'ятами» з раціонального погляду, виникає закономірне запитання. Справді, людина топче ногами, а нога — це лише те, що крокує й наступає на ці легкі заповіді. Проте саме нехтування походить не від ноги. Його корінь міститься в голові людини, у її системі раціонального мислення. Саме розум класифікує заповіді, вибудовує їхню ієрархію й приходить до хибного висновку, що легкими заповідями можна знехтувати або ставитися до них легковажно.
Навіть у матеріальному світі нога рухається механічно. Але її рухом керує голова. Саме вона розпізнає перешкоди й спрямовує ногу, вказуючи, куди можна ступати, а чого слід уникати. Якщо це так, виникає запитання: чому Тора пов'язує проблему саме з п'ятою, тоді як духовна й світоглядна помилка повністю належить до сфери людського розуму?
Як розповідається в бесідах Шостого Любавицького Ребе, Ребе Раяца, благословенна його пам'ять, прості й щирі євреї, які діють не через складні інтелектуальні міркування, не роблять жодної різниці між заповідями. Для них кожне Б-жественне веління виконується з однаковим натхненням і теплотою. Натомість саме в освічених людей із розвиненим інтелектом може виникнути ця проблема: розум починає аналізувати й створює хибну ієрархію, яка призводить до нехтування дрібними деталями.
Щоб проникнути в глибину цього питання, необхідно звернутися до духовної структури душі. Поняття «нога» або «п'ята» у служінні Б-гу символізує внутрішній стан прийняття ярма Небесного Царства. На відміну від голови, яка символізує розуміння й інтелект, і від серця, яке символізує почуття та переживання, нога не міркує й не відчуває — вона просто виконує волю Царя в повному бітулі (самозреченні). Людина, яка виконує заповіді з прийняття ярма, робить це виключно тому, що такою є воля Царя, незалежно від рівня свого інтелектуального розуміння чи емоційного ставлення до цієї дії.
Коли цей внутрішній стан прийняття ярма є досконалим, виконання всіх заповідей відбувається з однаковою точністю. Розумові не дозволено втручатися й установлювати відмінності між заповідями. Тому, якщо людина нехтує заповіддю, яка здається їй легкою, це свідчить не про недолік у її голові, а про ваду її «п'яти», тобто про дефект у самій основі прийняття ярма. Сам по собі розум не помиляється, коли розрізняє ступінь суворості заповідей. Але від людини вимагається, щоб сила прийняття ярма була настільки великою, що підпорядковувала й спрямовувала також і «голову». Потоптання п'ятою є наслідком духовної «ноги», яка ще не досягла досконалості, і тому джерело цієї вади міститься саме в п'яті.
Зв'язок поняття п'яти з історичною реальністю виявляється також у перебігу часу. Наше покоління мудреці називають «іквета де-Мешіха» — періодом завершення вигнання, який відповідає п'яті — найнижчій частині історичного тіла. Це непростий час, позначений духовною темрявою й великим сум'яттям. Тому форма духовної праці, якої він вимагає, повинна ґрунтуватися на простому й непохитному прийнятті ярма — яскраво вираженому внутрішньому русі ноги та п'яти.
Пророк Амос навчає: «Бо не чинить Г-сподь Б-г нічого, не відкривши Свого задуму Своїм рабам, пророкам» (3:7). У нашому поколінні Любавицькі Ребе навчали, що головне завдання покоління «п'яти» — поширювати джерела хасидизму назовні, до кожного єврея. Водночас розум освіченої людини може поставити запитання: чому я повинен витрачати стільки часу, навчаючи простих євреїв основ Тори, замість того щоб використати свої здібності для її поглибленого вивчення?
Такі думки походять із боку «голови», однак веління часу періоду «п'яти» вимагає діяти, виходячи з прийняття ярма й самозречення. Ми повинні виконувати це веління з вірою, розуміючи, що наше завдання — освітлювати зовнішній світ світлом Тори. Водночас не можна відкидати розум. Сучасне покоління прагне розуміння, тому внутрішню частину Тори потрібно відкривати ясно, послідовно й доступно, поєднуючи це зі справжньою працею відповідно до принципу: «Працював — і знайшов». Саме так, поєднавши прийняття ярма «ноги» з глибиною «голови», ми удостоїмося здійснення слів Рамбама про дні Мошіаха, коли «примножаться знання й мудрість», — із розкриттям праведного Мошіаха, негайно й у наші дні.