Розповідають про великого рабина рабі Леві-Іцхака з Бердичева, якого всі називали «Захисником Ізраїлю» за те, що він завжди всією душею намагався знайти виправдання своєму народу. Якось увечері, проходячи вулицею, він побачив чоловіка, який грубо й зневажливо розмовляв зі своєю дружиною. Захисник Ізраїлю був приголомшений, підійшов до цього чоловіка й лагідно сказав йому: «Знай, що єврейський дім — це не просто земне житло, а маленьке відображення глибокого зв'язку між Святим, благословенний Він, та єврейським народом. Подібно до того, як Творець світу ставиться до Свого народу з великою милістю, з любов'ю, яка ні від чого не залежить, і з безмежним терпінням, так і кожен єврей зобов'язаний ставитися до своєї дружини. Принижувати дружину — це наче завдавати удару по святому заповіту, укладеному між Небом і землею».
Слова, сказані від усього серця, проникли в серце чоловіка. Він розплакався, попросив у дружини пробачення й узяв на себе зобов'язання встановити у своєму домі повагу, любов і дружбу. Ця історія показує святість подружнього зв'язку.
Якщо звернутися до історії єврейських діаспор, своєю унікальністю вирізняється чудова єврейська громада Ємену, яка зберігає безперервну й давню традицію. Ця громада існує ще від часів Першого Храму й вважається найдавнішою громадою, що збереглася у вигнанні. Хоча існує історична суперечка щодо того, чи почалося поселення євреїв у Ємені ще за часів царя Шломо, чи пізніше, ніхто не сперечається з тим, що йдеться про глибоко вкорінену й вельми шановану гілку родовідного дерева єврейського народу. Протягом усіх років свого вигнання єменські євреї з великою тугою дивилися в бік Святої землі, прагнучи перебратися до Ерец-Ісраель. Протягом останніх кількох століть відбулося кілька великих хвиль алії, однак найбільша й наймасштабніша алія відбулася у п'ятдесятих роках двадцятого століття. У той час держава Ізраїль залучила авіакомпанію «Аляска Ейрлайнз», щоб перевезти євреїв Ємену до Ерец-Ісраель. У рамках цієї операції до Ізраїлю було перевезено близько п'ятдесяти тисяч євреїв, які становили більшу частину громади.
Однак, як завжди, були й ті, хто вирішив залишитися. У дев'яностих роках із Ємену емігрувало близько тисячі євреїв: частина — до Ізраїлю, а частина — до Сполучених Штатів, а у двотисячних роках емігрувала ще одна група. Ці євреї стверджували, що Ізраїль і Сполучені Штати не підходять для збереження їхньої культури та виховання дітей. Ці євреї хотіли переселитися саме до арабської країни, де вони почувалися б ближчими до середовища й культури, в яких виросли та до яких звикли в Ємені. Ця громада зберегла унікальні звичаї, що зникли у більшості єврейських діаспор, зокрема давні весільні звичаї.
Щоб зрозуміти це, необхідно познайомитися з діяльністю рабейну Гершома, якого називали «Меор ѓа-Гола» (Світоч вигнання), який жив близько тисячі років тому в Німеччині. Кожна дитина, яка навчалася в єврейській школі, знає його ім'я — не тому, що він написав знаменитий коментар, як Раші, а тому, що прославився двома найважливішими таканот (постановами) у сфері сімейного життя.
Згідно із законом Тори, чоловікові дозволено одружуватися більш ніж з однією жінкою. Тора не обов'язково заохочує це, але дозволяє. Якщо звернутися до розповідей Танаху про тих, хто одружувався більш ніж з однією жінкою, ми побачимо, що це відбувалося з певної причини. Авраѓам багато років був одружений із Сарою, і коли вона не могла мати дітей, то запропонувала йому одружитися з Агар, від якої народився Ішмаель. Наш праотець Яаков планував одружитися з однією жінкою — Рахеллю, однак Лаван обманув його, і в результаті він одружився з Леєю та Рахеллю. А оскільки Рахель не могла мати дітей, він також одружився з Більгою та Зілпою. Але в більшості випадків герої Танаху були одружені лише з однією жінкою. На початку творіння, коли Святий, благословенний Він, створив Адама та Хаву, Він створив одного чоловіка й одну жінку, як сказано: «І приліпиться до своєї дружини, і будуть вони одним тілом». Таким був початковий задум творіння.
Навіть у Талмуді ми не знаходимо законовчителів-танаїв, які одночасно були одружені більш ніж з однією жінкою, однак Тора дозволяла це у виняткових випадках, наприклад у разі безпліддя. Рабейну Гершом, який користувався найбільшим авторитетом серед ашкеназького єврейства, видав постанову, що забороняла будь-якому єврею одружуватися більш ніж з однією жінкою, і наклав херем (відлучення) на того, хто її порушить.
Існує кілька пояснень цієї постанови. По-перше, багато євреїв були торговцями й виїжджали на тривалі періоди до далеких країн, де брали другу дружину й створювали сім'ю. За відсутності доступної інформації могло статися так, що брат одружився б зі своєю сестрою. По-друге, дехто стверджує, що дві дружини рабейну Гершома сварилися в його домі, і одна з них бажала йому смерті, а його син прийняв християнство. Виходячи з власного досвіду, він постановив заборонити багатоженство. По-третє, християнське оточення в Європі вважало це неприпустимим, і для євреїв було правильним поводитися відповідно до прийнятих норм.
Ашкеназькі євреї прийняли цю такану. Сефардські євреї, хоча офіційно й не прийняли херем, запровадили звичай брати з нареченого клятву, що він не візьме іншої жінки на додаток до своєї дружини, і таким чином гарантували шлюб з однією жінкою. Єменські євреї були єдиною громадою, яка взагалі не прийняла херем де-рабейну Гершом і продовжувала одружуватися більш ніж з однією жінкою. Багато євреїв, які приїхали з Ємену, були одружені з кількома жінками й залишилися з ними, однак сьогодні законодавство Ізраїлю та Сполучених Штатів це забороняє.
Друга такана рабейну Гершома стосується розлучення. У Торі сказано, що якщо жінка не знаходить прихильності в очах свого чоловіка, він пише їй розвідний документ і розлучається з нею проти її волі.
Нововведення рабейну Гершома встановило, що не можна розлучатися з жінкою без її згоди. У розділі «Хаей Сара» ми вчили, що жінку не можна видавати заміж без її згоди, і рабейну Гершом встановив, що так само не можна розлучатися з жінкою без її згоди. Це встановлення на кілька століть випередило появу організацій із захисту прав жінок.
Крім того, рабейну Гершом удостоївся унікального титулу, якого не отримав жоден інший мудрець: «Меор ѓа-Гола», і Ребе ставить запитання, у чому полягає особливість, завдяки якій він отримав цей титул.
У місяці елул нам нагадується натяк: «Ані ле-доді ве-доді лі», який уподібнює зв'язок між Святим, благословенний Він, і народом Ізраїлю до любовного зв'язку між чоловіком і дружиною.
Оскільки Святий, благословенний Він, дотримується постанов, які взяв на себе народ Ізраїлю, після того як рабейну Гершом встановив, що не можна розлучатися з жінкою проти її волі, виходить, що й Творець наче зобов'язаний дотримуватися цього закону. Оскільки кожен єврей у глибині душі хоче бути пов'язаним із Б-гом і тому противиться розлученню, Святий, благословенний Він, не може дати розлучення народу Ізраїлю й розірвати зв'язок із ним.
Крім того, оскільки було встановлено, що заборонено брати другу дружину, Творець не може обрати інший народ замість Ізраїлю.
За допомогою цих двох таканот рабейну Гершом освітив темряву вигнання й гарантував, що зв'язок між Ізраїлем і Б-гом триватиме вічно. Тому він і удостоївся піднесеного титулу «Меор ѓа-Гола».
Його таканот дарують безмежну надію та втіху кожній єврейській душі, яка перебуває в тіснинах вигнання. Цей вічний зв'язок і далі освітлює шлях єврейського народу, який кожної миті очікує повного Визволення, усвідомлюючи, що існує заповіт, який неможливо порушити ніколи.