Наш рабин розповідав у суботу...
ПОВЕРНУТИСЯ З ВНУТРІШНЬОГО ВИГНАННЯ
«... І поверне Господь, Бог твій, полонених твоїх, і змилосердиться над тобою, і збере тебе з усіх народів...» (Дварим 30:3, глава «Ніцавім-Ваелех»)
Одне з найважливіших питань, якими переймається людина, пов’язане з пошуком свого призначення. Як людина може зрозуміти, у чому її покликання?
Це питання торкається самої суті нашої душі. Адже найбільше ми прагнемо, щоб наше життя мало справжній, довговічний сенс.
Однак на цьому шляху нам часто заважають жаль, розчарування та досада через втрачені в минулому можливості. Іноді людина думає, що якби вона народилася в інших батьків, в іншій країні, у спокійніший час — то її життя склалося б набагато краще!
Часто друзі втішають нас, кажучи: «Нічого не вдієш, минулого не виправиш, треба рухатися далі». Ця порада, хоч і правильна, не зцілює глибокого внутрішнього болю. Як же звільнитися від цього почуття, що роз’їдає людину зсередини?
Відповідь на цю духовну проблему розкривається через таємницю галуту — вигнання, — і майбутнього повернення вигнанців.
Першою людиною, яка зазнала покарання вигнанням, був Каїн. Побачивши, що Бог прийняв жертву Авеля, а його жертви не прийняв, Каїн із досади повстав проти брата й убив його. За це йому було судилося все життя поневірятися з місця на місце. І Каїн кричить: «Моя провина тяжка, нестерпна!»
Чому він був покараний саме вигнанням? Каїн вважав, що його цінність вимірюється лише в порівнянні з іншим, тому сенс його життя звівся до заздрості та вбивства суперника. Вигнання — пряме відображення внутрішнього стану людини, яка не має «власного дому» в душі. Така людина вічно метається, заздрить і злиться.
Так само відбувається у вигнанні й з народом Ізраїлю. Людині здається, що вона нічого не варта, що в неї немає свого місця. Вона шукає себе в чужих культурах — у грецькій чи римській, російській чи українській, — і завжди дивиться назовні. Вона звинувачує обставини, батьків чи вчителів замість того, щоб запитати: «Чого особисто від мене вимагають там, де я перебуваю?».
І відповідь дає наша тижнева глава: «І звернешся до Г-спода, Б-га твого, і слухатимеш голосу Його... Г-сподь, Б-г твій, поверне полонених твоїх і змилосердиться над тобою, і знову збере тебе з усіх народів». Треба повернути сили своєї душі до себе, до свого особистого завдання.
Коли Моше-рабейну побачив кущ, що не згоряв, він сказав: «Піду й подивлюся». Раші дивовижним чином тлумачить ці слова: «Зверну зі свого шляху, щоб піти туди». Але Всевишній одразу зупинив його: «Зніми взуття твоє з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є землею святою».
Ось головне правило в пошуку призначення: твоє справжнє покликання розкривається не тоді, коли ти намагаєшся втекти від своєї реальності, а коли усвідомлюєш, що саме твоя сьогоднішня ситуація — з усіма її складнощами, твоєю сім’єю, твоїм бекґраундом і твоєю історією — і є твоєю святою землею.
«Грішники вічно сповнені жалю», — сказали наші мудреці. Бааль Шем Тов пояснив, що йдеться не про жаль через свої гріхи, а про звичку вічно сумніватися у своєму виборі та у своєму становищі. Це гірке почуття заважає побачити скарб, який уже знаходиться у твоїх руках.
— Хто найважливіша людина у світі? — запитали одного мудреця, — первосвященник чи Моше-рабейну?
— Найважливіша людина — це ти сам, — відповів мудрець.
Найважливіший час — не Рош га-Шана і не Йом-Кіпур; найважливіший час — це «зараз». Найсвятіше місце — те, на якому ти зараз стоїш.
Коли ми припиняємо сумувати за минулим, порівнювати себе з іншими та шкодувати про те, що не здійснилося, ми починаємо прислухатися до голосу Творця, який кличе нас усередині нашої власної реальності. Життєве призначення не вимагає від нас бути кимось іншим — воно вимагає діяти, усвідомлюючи, що те місце, де ми перебуваємо просто зараз, і є нашою святою землею. Тут ми будуємо внутрішній Храм, звідси нам буде сподоблено рушити до гори Синай і разом прийти до повного визволення у Третьому Храмі — невдовзі, в наші дні!
Слухав і переповів Яків Шапіро
=========================================
Наш раввин рассказывал в субботу...
ВЕРНУТЬСЯ ИЗ ВНУТРЕННЕГО ИЗГНАНИЯ
«... И возвратит Г-сподь, Б-г твой пленных твоих, и смилостивится над тобою, и соберёт тебя от всех народов...» (Дварим 30:3, глава «Ницавим-Вайелех»)
Один из самых важных вопросов, которыми задаётся человек, связан с поиском своего предназначения. Как человек может понять, в чём его призвание?
Этот вопрос затрагивает самую суть нашей души. Ведь больше всего мы жаждем, чтобы наша жизнь имела настоящий, долговечный смысл.
Однако на этом пути нам часто мешают сожаления, разочарование и досада от упущенных в прошлом возможностей. Иногда человек думает, что если бы он родился у других родителей, в другой стране, в более спокойное время — то жизнь его сложилось бы гораздо лучше!
Часто друзья утешают нас, говоря: «Ничего не поделаешь, прошлое не исправишь, нужно двигаться дальше». Этот совет, пусть он и верен, не исцеляет глубокую внутреннюю боль. Как же освободиться от этого чувства, разъедающего человека изнутри?
Ответ на эту духовную проблему раскрывается через тайну галута — изгнания, — и будущего возвращения изгнанников.
Первым человеком, получившим наказание изгнанием, был Каин. Увидев, что Б-г принял жертву Авеля, а его жертву не принял, Каин с досады восстал на брата и убил его. За это ему было суждено всю жизнь скитаться с места на место. И Каин кричит: «Моя вина тяжела, невыносима!»
Почему он был наказан именно изгнанием? Каин считал, что его ценность измеряется только в сравнении с другим, поэтому смысл его жизни свелся к зависти и убийству соперника. Изгнание — прямое отражение внутреннего состояния человека, у которого нет «своего дома» в душе. Такой человек вечно мечется, завидует и злится.
Так же происходит в изгнании и с народом Израиля. Человеку кажется, что он ничего из себя не представляет, что у него нет своего места. Он ищет себя в чужих культурах — в греческой или римской, русской или украинской, — и всегда смотрит вовне. Он винит обстоятельства, родителей или учителей вместо того, чтобы спросить: «Что требуется лично от меня там, где я нахожусь?».
И ответ дает наша недельная глава: «И обратишься к Г-споду Б-гу твоему и послушаешь гласа Его... Господь Бог твой возвратит пленных твоих и умилосердится над тобою, и опять соберёт тебя от всех народов». Нужно вернуть силы своей души к себе, к своей личной задаче.
Когда Моше-рабейну увидел не сгорающий куст, он сказал: «Пойду и посмотрю». Раши удивительным образом толкует эти слова: «Сверну со своего пути, чтобы пойти туда». Но Всевышний сразу остановил его: «Сними обувь твою с ног твоих, ибо место, на котором ты стоишь, есть земля святая».
Вот главное правило в поиске предназначения: твое истинное призвание раскрывается не тогда, когда ты пытаешься убежать от своей реальности, а когда осознаешь, что именно твоя сегодняшняя ситуация — со всеми ее сложностями, твоей семьей, твоим бэкграундом и твоей историей — и есть твоя святая земля.
«Грешники вечно полны сожалений», — сказали наши мудрецы. Бааль Шем Тов пояснил, что речь идет не о сожалении о своих грехах, а о привычке вечно сомневаться в своем выборе и в своём положении. Это горькое чувство мешает увидеть сокровище, которое уже находится в твоих руках.
— Кто самый важный человек в мире? — спросили одного мудреца, — первосвященник или Моше-рабейну?
— Самый важный человек — это ты сам, — ответил мудрец.
Самое важное время — не Рош га-Шана и не Йом Кипур; самое важное время — это «сейчас». Самое святое место — то, на котором ты сейчас стоишь.
Когда мы прекращаем горевать о прошлом, сравнивать себя с другими и сожалеть о том, что не сбылось, мы начинаем прислушиваться к голосу Творца, призывающему нас внутри нашей собственной реальности. Жизненное предназначение не требует от нас быть кем-то другим — оно требует действовать, осознавая, что то место, где мы находимся прямо сейчас, и есть наша святая земля. Здесь мы строим внутренний Храм, оттуда мы сподобимся двинуться к горе Синай и вместе прийти к полному избавлению в Третьем Храме — вскоре, в наши дни!
Слушал и пересказал Яков Шапиро