Наш рабин розповідав на Йом-Кіпур...
ЗАСКОЧИТИ В КОЛЯСКУ
Ми стоїмо перед молитвою «Неїла» — найважливішою молитвою року. Раніше ми просили: «І запиши нас у Книгу доброго життя», — тепер же, під час «Неїли», ми будемо волати до Нього: «Скріпи печаткою наш добрий вирок!»
Ця історія сталася два століття тому. У містечку Любавичі жив міський божевільний (на ідиші — мешуґінер), який жив на милостиню. Його так і називали: «божевільний із Любавичів» («Мешуґінер фун Любавичі»). Одного разу йому запропонували перебратися до Вітебська. Він подумав, що Вітебськ — велике місто і там божевільним подають набагато щедріше. З іншого боку, у Вітебську багато своїх божевільних, тож там висока конкуренція. Тому він вирушив до Любавицького Ребе за порадою. Але, звичайно, ґабай не пустив його до Ребе.
Тоді мешуґінер став чекати, коли Ребе кудись поїде. І коли коляска Ребе під'їхала до мосту через річку й поїхала повільніше, божевільний заскочив у неї та заговорив із Ребе.
Коли він нарешті зіскочив із коляски, хасиди оточили його.
— Що тобі сказав Ребе?
— Ребе не велів їхати до Вітебська, — відповів мешуґінер, — тому що в Любавичах має бути свій божевільний.
— Але як тобі вистачило розуму чекати на коляску Ребе біля мосту?
На це божевільний відповів так: Мешуґінер-мешуґінер, абер сейхл дарф мен hабн! («Божевільний-то божевільний, але розум теж треба мати!»)
Навіть божевільний повинен мати розум, щоб правильно поводитися у важливі моменти.
Інша історія сталася у вісімдесяті роки. Одна молода жінка з Єрусалима захворіла на страшну хворобу й приїхала до Америки на лікування. Вона чула, що щонеділі можна підійти до Любавицького Ребе, попросити благословення та долар на цдаку. Вона не була хабадницею, але всі знали, що благословення Ребе діють.
Вона попросила сестру, яка жила недалеко від Нью-Йорка, піти з нею до Ребе в неділю, щоб отримати благословення на зцілення. Але її сестра була заміжня за сатмарським хасидом і боялася, що чоловік розсердиться, дізнавшись, що вона просила благословення в хабадського Ребе, а не у свого, сатмарського. Її хвора сестра наполягала, і сестра-сатмарка погодилася — за умови, що її чоловік нічого не дізнається.
Вони вистояли багатогодинну чергу до Ребе. Коли підійшла їхня черга, жінка з Ізраїлю попросила у Ребе благословення на повне одужання, але Ребе лише поблагословив її звичайним побажанням: «Благословення та успіху» (брохэ вэ-ацлохэ), і дав долар на цдаку, — а ось її сестрі-сатмарці Ребе дав долар і чомусь побажав повного одужання (рефуа шлема).
Увечері, коли сатмарський хасид повернувся додому, дружина попросила його не гніватися, зізналася, що не встояла перед умовляннями сестри, і розповіла, як Ребе переплутав благословення...
Її чоловік, серйозна людина, зблід і сказав дружині: «Вставай, їдемо до лікарні! Тобі не слід було туди ходити, але раз уже ти пішла, май на увазі: Любавицький Ребе не плутає! Якщо він побажав тобі одужання, значить, щось є...»
Вони вирушили на обстеження, і справді з'ясувалося, що в неї розвивалася серйозна хвороба, і якби вони не схаменулися, могло б бути запізно. А сестра з Ізраїлю (як ви, напевно, вже зрозуміли) повністю одужала, наче нічим і не хворіла.
Є моменти, коли потрібно точно знати, як вчинити. Можна весь рік робити дурниці, але в момент, коли наш вирок скріплюється печаткою, кожен із нас має ухвалити добре рішення: у чомусь просунутися в єврействі, будь то кашрут, тфілін або запалювання суботніх свічок. Є моменти, коли не можна чекати, а потрібно заскочити в коляску, як той любавицький божевільний, і як той сатмарський хасид, якому вистачило розуму негайно відвезти дружину до лікарні.
І зараз, коли сонце заходить, коли Небесні врата ось-ось зачиняться, коли ми приступаємо до молитви «Неїла», коли Вс-вишній тримає печатку в руках, — не можна проґавити цей момент!
Нехай пошле всім нам Вс-вишній рік здоров'я та радості, достатку й спокою, рік істинного та повного Визволення!
Слухав і переказав Яків Шапіро
=====================================================
Наш раввин рассказывал в Йом-Кипур...
ЗАПРЫГНУТЬ В ПОВОЗКУ
Мы стоим перед молитвой «Неила» — самой важной молитвой в году. Раньше мы просили: «И запиши нас в Rнигу доброй жизни», — теперь же, во время «Неилы», мы будем взывать к Нему: «Скрепи печатью наш добрый приговор!»
Эта история произошла два века назад. В местечке Любавичи жил городской сумасшедший (на идише — мешугинер), который кормился подаянием. Его так и звали: «сумасшедш ий из Любавичей» («Мешугинер фун Любавичи»). Однажды ему предложили перебраться в Витебск. Он подумал, что Витебск — большой uород и там сумасшедшим подают гораздо щедрее. С другой стороны, в Витебске много своих сумасшедших, так что там высокая конкуренция. Поэтому он отправился к Любавичскому Ребе за советом. Но, конечно, габай не пустил его к Ребе.
Тогда мешугинер стал дожидаться, когда Ребе куда-нибудь поедет. И когда коляска Ребе подъехала к мосту через реку и поехала медленнее, сумасшедший запрыгнул в нее и заговорил с Ребе.
Когда он наконец спрыгнул с коляски, хасиды окружили его.
— Что тебе сказал Ребе?
— Ребе не велел ехать в Витебск, — ответил мешугинер,— потому что в Любавичах должен быть свой сумасшедший.
— Но как тебе хватило ума ждать коляску Ребе возле моста?
На это сумасшедший ответил так: Мешугинер-мешугинер, абер сэйхл дарф мэн hабн!» («Сумасшедший-то сумасшедший, но разум тоже нужно иметь!»)
Даже сумасшедший должен иметь разум, чтобы правильно вести себя в важные моменты.
Другая история случилась в восьмидесятые годы. Одна молодая женщина из Иерусалима заболела страшной болезнью и приехала в Америку на лечение. Она слышала, что каждое воскресенье можно подойти к Любавичскому Ребе, попросить благословение и доллар на цдаку. Она не была хабадницей, но все знали, что благословения Ребе работают.
Она попросила сестру, которая жила недалеко от Нью-Йорка, пойти с ней к Ребе в воскресенье, чтобы получить благословение на исцеление. Но ее сестра была замужем за сатмарским хасидом и боялась, что муж не рассердится, узнав, что она просила благословение у хабадского Ребе, а не у своего, сатмарского. Ее больная сестра настаивала, и а сестра-сатмарка согласилась, — с условием, что ее муж ничего не узнает.
Они выстояли многочасовую очередь к Ребе. Когда подошел их черед, женщина из Израиля попросила у Ребе благословение на полное выздоровление», но Ребе лишь благословил ее обычным пожеланием: «Благословения и успеха» (брохэ вэ-ацлохэа), и дал доллар на цдаку, — а вот ее сестре-сатмарке Ребе дал доллар и зачем-то пожелал полного выздоровления (рефуа шлема).
Вечером, когда сатмарский хасид вернулся домой, жена попросила его не злиться, призналась, что не устояла перед уговорами сестры, и рассказала, как Ребе перепутал благословения...
Ее муж, человек серьезный, побледнел и сказал жене: «Вставай, едем в больницу! Тебе не следовало туда ходить, но раз уж ты пошла, имей в виду: Любавичский Ребе не путает! Если он пожелал тебе выздоровления, значит, что-то есть...»
Они отправились на обследование, и действительно выяснилось, что у нее развивалась серьезная болезнь, и если бы они не спохватились, то могло бы быть поздно. А сестра из Израиля (как вы, наверное, уже поняли) полностью исцелилась, словно ничем и не болела.
Есть моменты, когда нужно точно знать, как поступить. Можно весь год делать глупости, но в момент, когда наш приговор скрепляется печатью, каждый из нас должен принять хорошее решение: в чем-то продвинуться в еврействе, будь то кашрут, тфилин или зажигание субботних свечей. Есть моменты, когда нельзя ждать, а нужно запрыгнуть в повозку, как тот любавичский сумасшедший, и как тот сатмарский хасид, у которого хватило ума тотчас повезти жену в больницу.
И сейчас, когда солнце садится, когда Небесные врата вот-вот закроются, когда мы приступаем к молитве «Неила», когда Вс-вышний держит печать в руках — нельзя упустить этот момент!
Да пошлет всем нам Вс-вышний год здоровья и радости, достатка и спокойствия, год истинного и полного Избавления!
Слушал и пересказал Яков Шапиро