Перебування у виправній установі — важке й складне випробування для будь-якої людини, а тим більше для єврея, який прагне дотримуватися способу життя відповідно до Тори. Особливо гостро це відчувається у дні головних свят єврейського календаря. Якщо на волі придбання чотирьох видів рослин або перебування в суці — прості й доступні дії, то за ґратами виконання кожної такої заповіді потребує розв’язання бюрократичних питань, попереднього планування та величезних зусиль.
Федеральна пенітенціарна система Сполучених Штатів за законом зобов’язана надати кожному ув’язненому можливість сповідувати свою релігію. Відповідальним за це у стінах в’язниці є капелан. У силу своїх обов’язків він має забезпечити ув’язненим можливість дотримуватися основних релігійних приписів. Зазвичай адміністрація в’язниці надає всім єврейським ув’язненим один набір чотирьох видів рослин, а за потреби та за наявності відповідного запиту на території установи також встановлюють суку.
Цікавий випадок описаний у книзі рабина Шалома Мордехая Рубашкіна. Рабин Рубашкін, відомий у США як людина, яка займається благодійністю та керує відомим підприємством із виробництва кошерного м’яса, був засуджений до тривалого й неспівмірного покарання у вигляді позбавлення волі. Цей вирок викликав хвилю занепокоєння та солідарності в усьому єврейському світі, доки рабина не було дивом звільнено. У своїх спогадах про цей період, у розділі, присвяченому святам місяця Тішрей, він розповідає про складнощі дотримання заповідей у в’язниці.
Капелан подбав про лулав та етрог для спільного користування, однак виникла практична проблема: деякі ув’язнені ніколи раніше не виконували заповідь про лулав і не знали, як поводитися з набором достатньо обережно. Через необережне поводження єдиний набір постійно перебував під загрозою стати непридатним для виконання заповіді.
Щоб цього не сталося, рабин Рубашкін попросив надати йому особистий набір чотирьох видів рослин. Адміністрація в’язниці задовольнила його прохання, а після того, як інші ув’язнені побачили, що це можливо, вони також звернулися з такими проханнями й отримали власні набори. Радість була величезною. Крім того, було облаштовано спільну суку, де молилися, трапезували та проводили хасидські фарбренгени.
Однак, коли здавалося, що все владналося, виникла несподівана перешкода. Американські правила дозволяють кожному ув’язненому заявити про свою релігійну приналежність. Цією можливістю стали користуватися й неєврейські ув’язнені — наприклад, представники секти «Адвентисти сьомого дня», які заявляли про свою приналежність до юдаїзму, щоб отримувати різні пільги. У в’язниці, де перебував рабин Рубашкін, ця група отримала всі права, які надавалися єврейським ув’язненим: наприклад, халу та виноградний сік на шабат, спеціальні святкові страви та мацу в ніч Песаха.
Коли настав Суккот, вони також зажадали доступу до суки. Для них вихід у тимчасову споруду просто неба був суттєвим покращенням порівняно з перебуванням у закритих камерах, тим більше що їм дозволили виносити їжу зі їдальні. Це призвело до серйозних тертів. Представники іншої групи заходили туди під час трапези євреїв, приносячи із собою некошерні продукти, запах яких заповнював усе приміщення. Порушувалися спокійна атмосфера та усамітнення, переривалися єврейські мелодії й розмови.
Побачивши лулав та етрог євреїв, вони зажадали й отримали власні чотири види рослин і почали зовні наслідувати звичаї єврейських ув’язнених.
Кульмінація настала в ніч Шміні-Ацерет і Сімхат-Тора. Єврейські ув’язнені зібралися для молитви та акафот на чолі з рабином Рубашкіним. Посеред молитви почулися гучні голоси. З іншого боку стояв один із членів неєврейської групи, одягнений у талес, який тримав лулав та етрог і вигукував різні слова, щоб перешкодити молитві.
Євреї не розгубилися й продовжили молитву. Після проголошення віршів «Ато горейсо» вони винесли сувій Тори. Рабину Рубашкіну було надано честь відкрити акафот, і він від усього серця вигукнув: «Оно А-дой, hошиа но!» — «Прошу Тебе, Г-сподь, спаси ж!», після чого громада з величезним натхненням повторила ці слова. Одразу ж почалися співи й танці.
І тут сталося щось незвичайне: члени другої групи замовкли. Вони застигли на місці, із подивом спостерігаючи за бурхливою радістю та танцями маленького єврейського міньяна. За кілька миттєвостей їхній лідер залишив приміщення, а слідом за ним усі вони мовчки вийшли.
Що сталося? Чому зовнішнє наслідування раптом припинилося саме тоді, коли під час акафот почалися співи й танці?
Щоб зрозуміти це, необхідно розглянути три основоположні поняття, які виражають різні рівні ставлення до Тори:
1. «Ломдей Торатеха» («ті, хто вивчає Твою Тору»): щоранку ми промовляємо благословення: «І удостой нас... бути тими, хто вивчає Твою Тору заради неї самої». Це прохання удостоїтися вивчення Тори та осягнення мудрості.
2. «Оскей Торатеха» («ті, хто займається Твоєю Торою»): вислів, який часто зустрічається у наших мудреців і в молитві «Аль га-нісім». Як пояснює Любавицький ребе, слово «оск» походить зі сфери ділових відносин. Ділова людина не сидить у закритому приміщенні в очікуванні покупців, а виходить назовні, рекламує свій товар і поширює його. Так і той, хто «займається Торою», не обмежується особистим вивченням, а робить Тору та заповіді своєю головною відмінною рисою і прагне поширювати їх у своєму оточенні.
3. «Оhавей Торатеха» («ті, хто любить Твою Тору»): у барайті, яку промовляють наприкінці молитви, сказано: «Великий мир тим, хто любить Твою Тору». Ребе пояснює, що це вищий ступінь: Тора стає не просто мудрістю, яку вивчають, і не справою, якою займаються, а зв’язком, заснованим на глибокій любові та сердечній прихильності, що веде до самовідданості.
Перший ступінь — вивчення мудрості — певною мірою існує й у народів світу, які зобов’язані вивчати закони семи заповідей синів Ноаха. Натомість ступінь «тих, хто займається Твоєю Торою» унікальний для народу Ізраїлю, оскільки Тора була дана йому як джерело життєвої сили. Але найвищий ступінь — «ті, хто любить Твою Тору»: духовне почуття любові, властиве лише єврейській душі.
У цьому й полягає сенс того, що сталося у в’язниці. Поки представники другої групи намагалися наслідувати практичне виконання заповіді — тримали лулав та етрог, — вони могли сприймати це як техніку або зовнішнє знання. Але коли почалися акафот і танці зі сувоєм Тори, вони зіткнулися з тим, чому неможливо наслідувати.
Жоден народ у світі не танцює зі своєю книгою законів. Цивілізовані суспільства й демократичні держави поважають свою конституцію, пишаються нею та охороняють її, але нікому не спадає на думку танцювати з нею, розкривши обійми. Танці та радість із Торою — це вираження «тих, хто любить Твою Тору», внутрішнього й духовного зв’язку, який здатен відчувати лише єврей. Цієї любові, що проявляється в самовідданості, сторонні не змогли зрозуміти або прийняти, тому завмерли в мовчанні та пішли.
Ще один важливий момент пов’язаний із порядком нашої щоденної молитви: єврей починає ранок із прохання «тих, хто вивчає Твою Тору», а протягом дня й молитви піднімається до ступеня «тих, хто займається Твоєю Торою», а далі — до «тих, хто любить Твою Тору». Коли ми приступаємо до того, щоб розпочати Тору знову, спалахуюча радість — це радість тих, хто всім серцем любить Тору Всевишнього. Цей внутрішній зв’язок, любов, яка не залежить від жодних умов, і гарантує, що народ Ізраїлю назавжди залишатиметься пов’язаним зі своєю Торою, бо зрештою справжня любов залишається й перемагає будь-яку перешкоду.