Речі, що мають духовну цінність, із плином часу можуть зазнавати найрізноманітніших і несподіваних змін, за одну мить перетворюючись зі звичайних предметів релігійного вжитку на засіб фізичного й духовного порятунку. Це яскраво виявилося в незвичайній події, що сталася під час війни Судного дня, а також у тому, як традиції та заповіді супроводжують не лише історію народу Ізраїлю, а й усю історію людства, про що розповідає тижневий розділ Тори.
Під час запеклих боїв війни Судного дня, що раптово розпочалася суботнього полудня на кордоні з Єгиптом, бійці ЦАХАЛу переживали надзвичайно важкі години. Опорні пункти вздовж смуги укріплень — «лінії Бар-Лева» — один за одним упали протягом півтори доби. Уцілів лише один опорний пункт у північному секторі, який продовжував битися під безперервним артилерійським обстрілом. Командир цього пункту Гіль Офір отримав наказ відступити й прорвати щільне єгипетське оточення, щоб з'єднатися з резервним підрозділом розвідувального спецназу Генерального штабу, який чекав неподалік. На той час батальйон, що вже втратив чотирьох бійців, налічував 41 людину. Після кількох невдалих спроб прориву та зіткнення з єгипетською засідкою, у якій частина солдатів загинула, а деякі потрапили в полон, командирові вдалося під покровом темряви вислизнути від противника. З ним залишилося лише 24 бійці.
На світанку, коли вони відпочивали серед піщаних дюн, не знаючи, що принесе їм наступний день, двоє бійців дістали таліт і тфілін та почали ревно молитися. Це видовище глибоко вразило Офіра, який не дотримувався заповідей Тори. Він дивився на них, і йому здавалося, ніби перед його очима проноситься вся єврейська історія — історія самовідданості, важких випробувань і трагічних подій. Він дивувався, що навіть у цьому пеклі війни вони не розлучалися з предметами релігійного вжитку.
Тишу порушила потужна стрілянина з двох напрямків. Офір вирушив з'ясувати, звідки ведеться вогонь, і з жахом виявив, що одночасно по них стріляють єгиптяни й бійці ЦАХАЛу, які помилково прийняли їх за ворожий підрозділ. Розуміючи, що без чіткого розпізнавального сигналу їх знищать за лічені хвилини, Офір заліз в окоп, зняв таліт із солдата, який молився, і разом з іншим бійцем побіг угору по дюні в бік ізраїльських танків. Спочатку ізраїльтяни вирішили, що бачать куфію, але за кілька секунд розпізнали таліт, припинили вогонь і забезпечили бійцям прикриття. Солдатів підняли на ізраїльський танк та евакуювали. Усе, що відбувалося, нагадувало сюрреалістичну картину.
Через тридцять років Гіль Офір усе ще пам'ятав таліт, який урятував йому життя. Хоча від дня бар-міцви свого сина він не відвідував синагогу, у нього виникло сильне бажання вбратися в той самий таліт на Йом-Кіпур. Він спробував зв'язатися із солдатом, який тоді перебував в окопі, і зрештою йому це вдалося. Офір попросив позичити йому таліт для молитви. Під час молитви на Йом-Кіпур Офір розповів рабину історію свого порятунку. Рабин негайно перервав молитву й попросив його поділитися цією історією з усіма присутніми. Офір піднявся на біму, і в тиші, що запанувала, усі відчули святість того, що відбувалося, і присутність Шхіни.
Звернувшись до тижневого розділу Тори «Ноах», ми виявляємо дивовижну послідовність подій, у яких можна побачити передвістя пізніших традицій: звичаї та закони, відомі нам сьогодні, почали формуватися ще на світанку історії людства.
Перший приклад пов'язаний із поняттям чистих тварин. Перед тим як Ноах увійшов до ковчега, Святий, благословенний Він, наказав йому взяти по сім пар усіх чистих тварин, а нечистих — лише по дві особини. Як пояснює Раші, цей натяк свідчить про те, що Ноах уже вивчав Тору й умів розрізняти види тварин, хоча до дарування Тори на горі Синай залишалося ще вісімсот років. Ця відмінність одразу набула практичного втілення після виходу Ноаха з ковчега: він спорудив жертовник і приніс цілопалення виключно з чистих тварин і птахів. Ноах розумів, що додаткові тварини потрібні для жертвоприношень, оскільки жертви з чистих тварин більше до вподоби Творцеві. Тому, коли пізніше синам Ізраїлю було дано заповіді щодо кошерності тварин, ці заповіді не були для них цілком новими: вони ґрунтувалися на принципах, відомих із найдавніших часів.
Ще один приклад традиції, коріння якої сягає розділу «Ноах», — звичай семиденного трауру. Перед початком Потопу Святий, благословенний Він, повідомив Ноахові, що дощ почнеться через сім днів. Раші пояснює, що цю відстрочку було надано на знак поваги до смерті праведника Метушелаха (Мафусаїла), який прожив довше за всіх людей, згаданих у Танаху, — дев'ятсот шістдесят дев'ять років. Метушелах помер саме в шестисотий рік життя Ноаха, і Творець відклав лихо, щоб дати можливість дотриматися семиденного трауру за померлим. Хоча в ту епоху ще не сиділи на низьких стільцях і не читали кадиш, уявлення про семиденний траур зародилося вже тоді. Коли пізніше Моше-рабейну встановив у народі Ізраїлю звичай семиденного трауру, він спирався на давню традицію, уже відому в певній формі.
Третій і найважливіший приклад, що пов'язує тижневий розділ з історією про таліт, стосується звичаю вкривати тіло одягом і заповіді про цицит. Після Потопу Ноах посадив виноградник, випив вина й настільки сп'янів, що оголився у своєму наметі. Хам побачив наготу батька й розповів про це братам. Шем і Яфет, навпаки, взяли одяг, накинули його собі на плечі й, відступаючи спиною вперед, накрили наготу батька, не дивлячись на нього. Про цей вчинок Раші пише дивовижні слова: завдяки тому, що Шем виконав цю заповідь і прикрив батька, його нащадки удостоїлися отримати таліт із цицит.
Ми, народ Ізраїлю, вважаємося нащадками Шема (Сима), тому ненависть до євреїв називається антисемітизмом («антишемі» івритом). У нагороду за те, що Шем накрив батька одягом, Творець дарував народові Ізраїлю особливе покривало — таліт. Ми вбираємося в нього, коли приступаємо до молитви, і він ніби прикриває всі наші вади.
Звідси випливає важливий виховний і моральний принцип: зустрічаючи іншого єврея, ми повинні дивитися на нього так, ніби він укритий талітом, а не вишукувати недоліки, що ховаються під ним. І навпаки, якщо ми зустрічаємо єврея, який не носить таліт, нам слід допомогти йому здобути його й почати виконувати цю заповідь, адже під талітом ми всі рівні. Коментуючи вірш «Як побачиш нагого — одягни його» (Йешаягу 58:7), Ребе цитує Ребе Раяца: коли ми бачимо єврея, духовно нагого, без цицит і тфілін, ми зобов'язані подбати про те, щоб укрити його й надати йому ці священні предмети.